451 за Фарегнейтом. Як херсонська бібліотека виживає під обстрілами

Херсонська бібліотека запрацювала для містян 18 червня 1872 року. Ще в радянський період вона стала однією з найсучасніших наукових книгозбірень на українських теренах. Наприкінці 1980-х замість старої будівлі часів Російської імперії на березі Дніпра спорудили нову, куди бібліотека переїхала 1987 року. 

Тепер, після окупації, Херсонська обласна універсальна наукова бібліотека імені Олеся Гончара — «на нулі»: через річку, за кількасот метрів — росіяни. 

Відступивши на лівий берег, вони цілять у це місце регулярно: безліч «прильотів» було поруч, три рази бібліотека зазнавала руйнувань через прицільні прямі обстріли з польової артилерії. Фотограф Іван Антипенко побував тут у серпні, після першої атаки.

Але фатальним для будівлі був прямий авіаудар. Внаслідок цієї атаки бібліотека була фактично зруйнована: четвертий поверх упав на третій, деякі зали й кабінети вщент знищені, розповідає Оксана Шестакова, в.о. заступника директора з загальних питань. «Спалахнула пожежа, яка охопила кілька відділів на третьому поверсі. Рятувальники не могли підступитися до будівлі, адже росіяни, тільки-но бачили, що пожежна машина під’їхала, розпочинали обстріл, заважаючи рятувальникам виконати свою роботу. Це досить розповсюджена практика серед окупантів. На жаль, через втрачений час кілька приміщень повністю згоріли», — пояснює бібліотекарка. 

Навіть іти на роботу небезпечно, пояснює пані Оксана: Парк слави, в низині якого розташована бібліотека — відкритий простір, який теж постійно обстрілюють. Тож відтоді, як Херсон деокупували, на місці працівники бувають вкрай рідко. Утім працівники технічної служби, яких пані Оксана без вагань називає героями, залишаються охороняти будівлю та зашивати вікна після чергового обстрілу. 

Під час окупації у бібліотеці теж переважно було безлюдно. Росіяни заходили сюди кілька разів. «Вперше прийшли в бібліотеку в березні. Вони вимагали в директорки сучасні карти Херсонщини, бо губилися на місцевості, не розуміли, чому їдуть у Цюрупинськ, а приїжджають в Олешки. Наша декомунізація дуже їх заплутала. Директорка відповіла, що ми давно користуємося Google Maps», — розповідає пані Оксана. 

Вдруге військові жили тут кілька днів перед святкуванням 9 травня — охороняли урочистості з нагоди «Дня перемоги», які відбувалися в парку. Тоді значних ушкоджень зазнав лише стенд, який розповідав про НАТО — його солдати просто зруйнували, а всі довідники та брошури викинули на смітник.  

Втретє окупаційна влада прийшла 24 червня, рівно через 150 років після заснування книгозбірні, і працівників відтоді не пускали до будівлі. Уже у вересні бібліотека почала працювати під російською адміністрацією. Близько 20 людей зі 141 колег пані Оксани погодилися на співпрацю, з них бібліотекарів — лише семеро.

«Ми бачили пропагандистські сюжети, де наші колишні колеги показували літературу воїнів АТО, книжки про Революцію гідності, Помаранчеву революцію й називали її нацистською. Було дуже неприємно таке чути від своїх колег, з якими ви буквально вчора проводили, наприклад, вечір до ювілею Лесі Українки», — ділиться вона. «Для освітян передбачене покарання за колаборацію, а для рядових працівників культури — ні», — наголошує пані Оксана. 

У середині березня 2022 року разом із колегою вона змогла потрапити до бібліотеки — забрати важливі документи й заховати найцінніше (виносити додому речі на зразок прижиттєвого видання «Кобзаря» стало небезпечно, а евакуація була неможливою). Та одна з колишніх працівниць відділу рідкісних і цінних видань пішла на співпрацю з окупантами, повернулася працювати й дістала раритети зі схованки. 22 жовтня 2022 року, коли росіяни оголосили евакуацію з Херсона, в бібліотеку востаннє зайшли представники окупаційної влади. Тоді ж вони вивезли колекцію дореволюційних видань, зокрема краєзнавчих, на підконтрольну їм територію. 

На щастя, коли окупанти виносили речі, хтось зі співробітників, прикривши мотлохом, заховав кілька коробок у непримітному кабінеті реставрації біля чорних сходів. Завдяки цій — досі не відомій — людині вдалося зберегти деякі цінні видання. Таким, зокрема, був старовинний атлас, виготовлений за замовленням географічного відділення Французької Академії Наук німецьким королівським картографом Тобіасом Конрадом Лоттером в Аусбурзі (Німеччина), імовірно, в 1770-х роках. Складається він із 49 карт — відбитків гравюр на міді, акварельне колорування виконано від руки.Наразі врятовані речі перебувають у безпечнішому місці. 

Окупантів же насамперед цікавила російська література. Переважно були викрадені раритетні видання російських письменників. Наприклад, видання з автографом Салтикова-Щедріна, книжку з екслібрисом Тютчева. Зараз цю колекцію активно використовують з пропагандистською метою: мовляв, це російська територія — ось навіть Тютчева зберігають у бібліотеці. «Ми підглядаємо за пропагандистськими телеграм-каналами “Міністерства культури Херсонської області” і бачимо, як на наших вкрадених стелажах, під нашим логотипом, демонструються книжки з фонду рідкісних і цінних видань», — розповідає пані Оксана. 

Частину видань знищила остання пожежа — але, на щастя, це були книжки, які й так готували на списання. За іронією долі, окупанти вилучили з фондів україномовні тексти про Голодомор, патріотичну літературу тощо, але ще не встигли утилізувати — і завдяки цьому вогонь їх не зачепив. 

Важливу роль відігравав також відділ краєзнавчої документації. Саме туди зверталися дослідники півдня по джерела для своїх праць. 

Пані Оксана наголошує: для херсонців бібліотека була потужним культурно-інформаційним, просвітницьким та дозвільним центром і тільки потім — книгосховищем. Ще в 2006 році тут створили Центр обслуговування людей з особливими потребами, насамперед орієнтований на людей з вадами зору. Для них тут були комфортні умови для роботи з інформацією: комп’ютери з озвучуванням, консолі, які трансформують шрифтом Брайля інформацію з монітора, принтер, який міг друкувати інформацію шрифтом Брайля. У бібліотеці зібрали велику колекцію книжок шрифтом Брайля, яка, на жаль, згоріла в останній пожежі. 

Далі проєкти розширювалися: з’явилися активності для дітей з синдромом Дауна та розладами аутистичного спектру, зокрема ляльковий, а потім — і класичний театр, де діти самі були акторами. «Бібліотека була відкритим майданчиком для задоволення культурних, інформаційних потреб, потреб в інтелектуальному спілкуванні всіх категорій користувачів», — пояснює пані Оксана. Ляльковий театр був також елементом арттерапії, адже діти самі створювали собі ляльок, мали доступ до швейних машин і 3D-принтерів. Бібліотека стала й простором для спілкування дітей з інвалідністю та нормотипових дітей. 

Одним із популярних проєктів стала інклюзивна програма «Читаємо разом з Кіміко» — спільні читання з собакою породи акіта-іну. Це поширений спосіб популяризації читання у бібліотеках Японії, США та у Скандинавських країнах. У Штатах навіть є ціла програма «Reading Education Assistants Dog» яка передбачає підготовку собак, що приходять до шкіл і мотивують дітей до навчання та читання. У 2019 році все розпочалося з експериментальної зустрічі й перетворилося на великий проєкт, який триває вже чотири роки. Спочатку діти читають для Кіміко, як лягає поряд, а інколи навіть стежить очима за читанням, а опісля розпочинається час для обіймів, ігор та спілкування з пухнастою «мотиваторкою». 

Окрім того, ще в 2014 році на базі бібліотеки з’явився клуб шанувальників української мови «Говоримо українською». Революція гідності змусила багатьох херсонців звернути увагу на вивчення української мови. Саме тут, у клубі, дорослі навчалися спілкуватися українською, долали мовний бар’єр, знайомилися з працями та творчістю відомих українців, досліджували історію. 

У перші дні повномасштабного вторгнення бібліотека не припинила бути хабом для херсонців — утім, змінила своє призначення. На «нульовому» поверсі тут розташована зала з душом, туалетами (зокрема для маломобільних людей) й диванами. Туди 25 лютого приїхала Оксана, як і десятки інших мешканців району та передмістя, що шукали укриття. У бібліотеці ховалося близько 70 осіб: люди похилого віку, родини з дітьми. 

«Бібліотека розташована на березі Дніпра, від неї добре видно і міст, і лівий берег. Час від часу ми виходили на вулицю, дивилися, що відбувається. У п’ятницю 25 лютого після обіду бачили, як росіяни захоплюють міст, обстрілюють район, де розташована наша домівка. А потім ми спостерігали, як після захоплення увесь цей час по мосту безперервною колоною йшла важка техніка».  

Ще в 1990-ті роки, одними з перших, у бібліотеці почали створювати електронний каталог. Зараз, уже через необхідність, уся робота перейшла в онлайн. Наразі майже все відбувається дистанційно: віртуальні арт-проєкти, онлайн-лекції, курси з вивчення мови, навіть ті самі популярні читання з Кіміко. 

Хоч будівля й практично зруйнована, на сайті бібліотеки зображений банер: «Херсон вистояв! Вистоїть і Гончарівка!». «Це просто надскладні виклики, з якими сьогодні стикаються українці. Треба думати, як далі жити, як далі нести культуру людям», — завершує нашу розмову пані Оксана.  

За підтримки Alfred P. Sloan Foundation та сприяння IIE.