Стратегічний об’єкт «бібліотека»

У Чернігівській області від бойових дій постраждало двадцять шість бібліотек. З них три повністю зруйновані. У селах бібліотеки часто розташовані при будинках культури. Росіяни займали ці установи для власних штабів і складів, а отже, думали, що в будинках культури по той бік лінії фронту стоїть українська армія. Так зруйнували бібліотеки у Хрещатому та Іванівці. Знайти логіку у тому, чому обстріляли Чернігівську обласну бібліотеку імені Короленка, вкрай важко. Самісінький центр міста, історична будівля, ніяких військових об’єктів поруч.

Обстріл відбувся у ніч на 30 березня, це був остання масована атака росіян на Чернігів перед відступом – своєрідне прощання окупантів, яким так і не вдалося зайти у місто. Один снаряд пробив дах бібліотеки і стелю конференц-зали, другий впав поруч зі спорудою і вибив вікна на першому поверсі. Через тиждень у місті був буревій, який доруйнував частину пошкодженого даху.

Коли ми завітали до бібліотеки у вересні, на ній уже встигли встановити тимчасову покрівлю. Вікна забили OSB (кількашаровий лист, виготовлений зі спресованої деревної тріски та смол), але на чисто виметеному тротуарі я все одно знайшов уламок від російської міни.

Ми домовилися про інтерв’ю з директоркою бібліотеки Інною Аліференко. Довелося трохи почекати, бо в місті була повітряна тривога, і всі працівники дисципліновано пішли у сховище.

Чернігівська обласна бібліотека розташована в імпозантному будинку 1913 року, зведеному в стилі українського модерну, однак споруду будували не для бібліотеки, а для Дворянського земельного та Селянського поземельного банків. Початки бібліотеки значно скромніші.

Її заснували у 1877 році 50 чернігівчан, серед яких були український громадсько-політичні діячі, журналісти другої половини ХІХ сторіччя, уродженці Чернігівщини Олександр Тищинський та Петро Червінський, сенатор Польської республіки, діяч УНР та Української держави Скоропадського, що певний час працював у Чернігівському окружному суді Олександр Карпинський, а також подружжя Русових (Олександр та Софія Русови — українські громадські діячі другої половини ХІХ та початку XX сторіч. Софія уродженка Чернігівщини). Спочатку це була читальня газет, потім почали збирати книги. Наприкінці першого року роботи бібліотеки  їх було 564. До формування фондів долучалися український письменник, поет, байкар, видавець, громадський діяч ХІХ сторіччя, який довгий час жив та помер у Чернігові Леонід Глібов, український письменник, що деякий час працював у Чернігові Микола Вороний, подружжя Грінченків (Борис і Марія Грінченки — громадські діячі другої половини ХІХ і початку XX сторіччя. Борис Грінченко довгий час працював на Чернігівщині) і Коцюбинських (Віра і Михайло Коцюбинські — громадські діячі другої половини ХІХ і початку XX сторіччя. Віра Коцюбинська — засновниця першої української школи в Чернігові.) та інші. Дружина Михайла Коцюбинського, Віра, з 1893 до 1909 року обіймала посаду завідувачки бібліотекою, була членом правління і розвинула інституцію.

Бібліотека була платною, і долучитися до фундаторів та спонсорів було престижно. Міська влада доручила своїм співробітникам також увійти в правління. Як каже пані Інна, за архівними матеріалами видно, що можновладці сплатили членські внески, але книжок чомусь не позичали.

На початку ХХ століття бібліотека стала центром громадського життя Чернігова, там обговорювалися не завжди приємні для імперії речі, тому установу кілька разів закривали.

За Радянського періоду фонди бібліотеки неодноразово піддавались ревізії, вилучали «ідеологічно шкідливу літературу», і в 1922 році їй присвоїли ім’я Володимира Короленка (російський письменник українсько-польського походження, журналіст, публіцист, літературний редактор), який ніколи не був у Чернігові. Єдина його прив’язка до цього міста – це листування з Коцюбинським.

Під час Другої світової бібліотека була повністю зруйнована, 216-тисячний фонд згорів. У листопаді 1943 року радянська влада відновила бібліотеку і зібрала для неї книги за допомогою обмінного фонду. Прислали близько 18 тисяч книг, як правило, таких, що нікому не були потрібні, але чернігівчани самі приносили книги з домашніх бібліотек і поступово наповнили її. Переважно це була російська література або переклади світової класики російською. Бібліотека на той час розміщувалася у житловому будинку, пізніше – у Єлецькому монастирі. У 1974 році її перенесли у сьогоднішнє приміщення. Тоді у книгозбірні нараховувалось понад 300 тисяч книг.

Зараз у фондах понад 800 тисяч книг, з них трохи більше ніж 7 тисяч рідкісних (до 1917 року). Найбільш цінні – зібрання місцевих видань «Картини церковной жизни Черниговской Епархии из IX вековой ее истории», «Земскій сборникъ Черніговской губерніи» і «Губернские ведомости». Найстаріше видання – збірник журналу «Зеркало света» 1786 року.

Пані Інна щиро визнає, що не очікувала широкомасштабного вторгнення, не хотіла вірити, що таке може трапитися. У перший же день вона обдзвонила працівників і сказала, що бібліотека закривається, хоча дехто планував піти на роботу. Протягом усієї облоги міста установа не працювала, але працівники, ризикуючи, все одно приходили полити квіти. Системний адміністратор бібліотеки отримав поранення на вулиці під час раптового обстрілу. Колеги між собою шукали знеболювальні препарати, з якими в Чернігові на той час були проблеми, його вдалося евакуювати у Київ, і зараз він відновлюється.

Під час атак на Чернігів пошкодили міську бібліотеку, потім обласну бібліотеку юнацтва. Була надія, що бібліотеці Короленка пощастить, але ні, не пощастило. Хоча історія повного знищення з Другої світової не повторилася.

Зруйновано конференц-залу з обладнанням і комп’ютерами, центр правової інформації з  юридичною літературою, залу абонементу та частину газетного фонду. Бібліотека нарахувала більше ніж 31 мільйонів гривень збитків.

Коли Чернігівщину звільнили, бібліотекарі прийшли на роботу і почали розбирати завали.

До широкомасштабного вторгнення у бібліотеці Короленка було активне культурне та освітнє життя. Тут відбувалося понад 300 заходів на рік: поетичні вечори, виставки художників, фото-конкурси, конференції тощо. При інституції діяли розмовні клуби іноземних мов та курси комп’ютерної грамотності для людей старшого віку. Двічі на місяць у центрі правової інформації юристи надавали безкоштовні юридичні консультації.

Підремонтувавши пошкодження, бібліотека відкрилася для відвідувачів 1 вересня. Читальний зал не працює, бо в разі повітряної тривоги немає достатньо великого сховища. Однак під час нашого візиту ми побачили кілька відвідувачів, що прийшли обміняти позичені книжки. Пані Інна жаліється, що зараз діяльність інституції зведена до мінімуму. Деякі події та розмовні клуби проводять дистанційно.

Зараз бібліотекарі зайняті ревізією фондів. За директивами Міністерства культури вилучаються книжки антиукраїнських авторів, з українофобським змістом та російських і радянських авторів. Пані Інна стверджує, що ще з 2014 року установа не закуповувала російських книжок, але зараз комісія детально аналізує усі фонди. Уже вилучено понад 600 найменувань. Директорка прогнозує, що ще набереться декілька тисяч. Вилучена література піде на макулатуру, кошти за яку можна спрямувати на закупівлю нових книг.

Нещодавно бібліотека зібрала книжкові набори для українських бійців, щоб ті не нудьгували у місцях, де вони можуть дозволити собі таку розкіш.

Історія чернігівської бібліотеки Короленка свідчить про те, що росіяни чітко розуміли і розуміють, стратегічну цінність таких інституцій. Книгозбірню намагалися закрити за часів Російської імперії, по ній вела обстріл нова російська недоімперія.

Книги заставляють думати, а думати – це ухвалювати рішення. Отже, бібліотека – це один з центрів прийняття рішень, яких так бояться росіяни.

Репортаж здійснено в рамках проєкту за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.