Війна і море

Південь України у 2022 році став театром активних бойових дій. Це, своєю чергою, не могло не позначитися на екології, оскільки росіяни воюють брудно, не жаліючи снарядів, давлячи кількістю, а не точністю. Війна триває, частина півдня України все ще під окупацією, але науковці намагаються тримати руку на пульсі. «Куншт» навідався до доктора біологічних наук Михайла Сона, старшого наукового співробітника Інституту морської біології НАН України в Одесі.

Три роки тому інститут зазнав страшної пожежі, яка забрала життя співробітників установи, цінні колекції та наукові матеріали. Зараз інститут розкиданий по місту. Пан Михайло домовився зустрітися з нами в адміністративному корпусі.

Почали розмову із загальної оцінки ситуації. Науковець відзначив, що війна — це палка з двома кінцями. З одного боку, від бойових дій, затонулих кораблів, артилерійських снарядів, зруйнованої промисловості екологія потерпає. Але з іншого боку, через обмеження вилову риби, видобутку копалин, паралізованого туризму та берегової забудови море має шанс на відновлення, особливо в прибережних зонах, де не ведуть бойові дії.

Аналіз наслідків війни для морської екосистеми ускладнюється багатьма чинниками. По-перше, оцінити ситуацію на окупованих територіях неможливо. А це, наприклад, усе Азовське море. Важко зрозуміти, до яких наслідків призвело руйнування промислового Маріуполя і прибережної Азовсталі. По-друге, на підконтрольних Україні територіях багато зон контролюють військові, встановлено чимало мінних загороджень, тому дослідження там зараз не проводять. Інститут морської біології у минулому році зміг провести дослідження тільки у дельті Дунаю, північних частинах лиманів (Тилігульський, Сухий, Куяльницький, Григор’ївський) і на незначній ділянці моря біля гирла Дунаю, яку відкрили для риболовлі. По-третє, в умовах війни ослаблюються як національні, так і міжнародні природоохоронні інституції, перериваються моніторинги і дослідження. У межах євроінтеграції Україна планувала запровадити комплексний моніторинг морської екосистеми у 2022 році. Спеціальне судно «Борис Александров», подароване Україні Бельгією, мало здійснювати дослідження, але через війну запуск відклався.  По-четверте, аналіз екологічної ситуації здійснюється за допомогою комплексного аналізу з усіх джерел, у тому числі російських, а їх зараз брати до уваги неможливо, бо коли Росія у своїх звітах подає дані за «російську чорноморську територію», то має на увазі також окуповану. Через цю плутанину міжнародна Чорноморська комісія (до неї належать представники всіх країн, що виходять до Чорного моря — прим. ред.) не може працювати коректно.

Усі ці фактори дуже ускладнюють аналіз, однак вчені звертаються до альтернативних методів досліджень — наприклад, використовують супутникові знімки, щоб за кольором води оцінити забруднення, спричинені війною.

Морське середовище відрізняється від суші тим, що воно не настільки мозаїчне. Тобто у горах, лісах і озерах частіше трапляються невеликі за розміром оселища з унікальними видами, які легко знищити. У морі дуже великі одноманітні площі. І якщо частина якогось оселища зазнала шкоди, то вона легко відновиться. Але морська екосистема також вразлива, зокрема, у лагунах, затоках, лиманах, прибережних зонах. На глибині Чорного моря є унікальні поля водорості філофори, що формує ландшафти з цінною біотою. «Такі великі зони суцільних водоростевих біоценозів поза межами прибійної зони берега є унікальними. Аналогом такої екосистеми можна назвати Саргасове море. Таких масштабних скупчень філофори, а відповідно, і угруповань тварин, що їх колонізують, більше у світі немає», — пояснює пан Михайло. Бойові дії минулого року несли пряму загрозу для них.

Ще одна жертва війни — острів Зміїний. Бої за нього були досить активними, адже Зміїний мав ключове значення у налагодженні зернового коридору. Він міг похвалитися унікальними скелями з характерною біотою, що вирізнялися від Криму та Одещини. *Будь-які острови формують унікальні екосистеми шляхом своєї ізоляції вид континенту. Ця унікальність може виникати зокрема й у зв'язку зі збідненістю їхньої біоти. Тоді біорізноманіття менше, і є види, що займають чужі ніші. Якщо це великий острів, то вони починають еволюцію з формуванням нових видів. Зміїний має ландшафти «твердих» скель (метаморфічні породи), і завдяки цьому його угруповання за функціоналом схожі на ті, що характерні для кримських скель. Разом з тим, він знаходиться в зоні зниженої солоності (як уся північно-західна частина Чорного моря), і значна частина видів, характерних для Криму, «випадає». Як наслідок, формується специфічне угруповання, що відрізняється від інших, наприклад, великою кількістю кам'яного та мармурового крабів та наявністю морських лишайників і коркових водоростей. 

Частина скель фізично знищена. Також Зміїний використовували для перепочинку птахи, зокрема ті, що не залітають на материк. Поки науковці не мають змоги оцінити масштаб шкоди для екосистеми острова, бо усі моніторингові та дослідні місії на острові зараз припинені. До вторгнення там працювала біологічна станція університету (досліджувала зокрема передачу вірусів у птахів), на острів навідувалися працівники Інституту морської біології.

Чи не найбільшого розголосу набула тема аномально високої смертності серед дельфінів та морських свиней у Чорному морі. Екологи припускають, що це наслідок активних бойових дій, бо тварини реагують на підводні хвилі, звуки вибухів, роботу гідролокаторів. Пан Михайло відзначає, що тема потребує верифікованих наукових досліджень і, на щастя, вони ведуться. Це один з небагатьох випадків, коли науковцям дозволили провести дослідження у межах кримінального розслідування. Вчені з Інституту зоології НАН України взяли проби різних тканин з мозку тварин. Молекулярні зразки зараз досліджують у Європі.

Ще один екологічно вразливий ареал — це Каховське водосховище, з якого росіяни по-варварськи скидають значні обсяги води. Це може нанести шкоду екосистемі самого водосховища через порушення кисневого та гідрологічного режиму, район Дніпра нижче за дамбу, зокрема його дельта, можуть стати жертвами підтоплень, що несуть ризик зараження води сміттям, техногенними відходами.

Пан Михайло мріє, що після війни вдасться запустити систему моніторингу моря, яка даватиме точні й вичерпні показники, на тлі яких інститут зможе проводити свої спеціалізовані дослідження.

На питання, що потрібно, щоб детально оцінити наслідки війни для екосистем, пан Михайло відповів так: «У першу чергу, звісно, доступ до моря, а ще потрібне фінансування експедицій і обладнання. На сучасному етапі можна використати нові наукові методи, що у нас ще не практикуються, наприклад генетичні дослідження, які можуть виявити короткотерміновий вплив на організм. **Такими показниками відносно забруднення можуть бути, наприклад, транскриптоміка — аналіз сукупності РНК, що формуються в клітині на основі геному, закладеному в ДНК. Це показує зокрема різну експресію генів, що відповідають за імунітет. Також можливі аналіз білків стресу, аналіз підвищення кількості мутацій, зокрема хромосомних перебудов, порушення механізмів мітозу та побудови стінок клітин. Це може показати, наскільки організм знаходиться в стресі, чи мають місце якісь впливи токсичних речовин і таке інше».

Після розмови ми подалися на одеський пляж — ту його частину, де можна перебувати без супроводу військових. До нас підійшли представники міського господарства і попередили, що на берег може винести міну. Мовляв, нас не проганяють, але щоб ми мали на увазі. Перехожі одесити не змогли оминути нагоди пожартувати й попросили приносити усі міни у їхній пункт збору металобрухту.

За кілька годин зі своїм дослідницьким обладнанням до нас приєднався пан Михайло, що встиг вирішити робочі питання. На пляжі він розрив пісок, шукаючи молюск донаціла. Раніше він не доходив до одеських берегів, бо відпочивальники його мимохіть нищили, але після мертвого курортного сезону дослідники знаходили представників цього виду на міських пляжах.

Нам не пощастило знайти донацілу, але неподалік на березі пан Михайло підібрав  викинуту морем морську траву зостеру, що десятиліттями майже не траплялася на міських пляжах.

У купі мушель пан Михайло підібрав ті, що належали чорноморським устрицям. Цей вид майже винищив інвазивний вид рапан.

За однією з версій, рапани потрапили у Чорне море наприкінці 1940-х внаслідок Другої світової. Спочатку Японія контактувала з Італією, і її флот перевіз рапану з Японського моря на Адріатику, а потім, коли СРСР забрав частину італійського флоту  як репарації, то разом з ним привіз екзотичного хижого молюска, що суттєво вплинув на екосистему Чорного моря.

Пан Михайло згадує у цьому контексті Кримську війну, де важливу роль відігравала кавалерія. Для неї привозили фураж та сіно з усієї Європи, і так у Криму з’явився цілий ряд нових рослин.

Сьогоднішня війна також несе великі ризики проникання інвазивних видів. Росіяни перекидають у Чорне море військові кораблі з Балтики і Каспію. Відбувається транспортування підсанкційної російської нафти за новими маршрутами. Не виключено, що одним із наслідків повномасштабної російської інвазії буде масштабна поява нових інвазивних видів у наших екосистемах.

Матеріал підготовлено в рамках проєкту за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.