Війна і селекція

Війна в Україні йде не вісім місяців, а вісім років і вісім місяців. І найкраще це знають мешканці східних регіонів. Донецька державна сільськогосподарська дослідна станція сповна відчула на собі всі етапи російсько-української війни, але, попри все, і далі працює в Донецькій області, на завоювання якої Росія зараз кидає значні сили. Ми поспілкувалися з директором установи, доктором сільськогосподарських наук Олександром Вінюковим про особливості селекції у часи війни. Далі – пряма мова.

Цьогоріч наша станція відзначила своє 95-річчя. Ми займаємося селекцією та насінництвом. За всю історію було виведено понад 60 сортів різних культур. За радянських часів наші сорти ярого ячменю були найкращими в СРСР, особливо гарно росли у Казахстані, де давали найбільший урожай. І навіть сьогодні там досі використовують наші сорти «донецький 6» і «донецький 9», хоча у нас їх уже не вирощують. Школа селекціонерів, попри усі труднощі, не перервала традиції, матеріал, зібраний за 90 років, збережений, і навіть сьогодні з ним активно працюють. Наразі в Держреєстрі рослин, які зараз вирощують, 12 сортів ярого ячменю, 11 сортів озимої пшениці та 3 сорти еспарцету (рід рослин родини бобових, більшість видів еспарцету є кормовими культурами й медоносами) виведені на нашій станції.

Взагалі ми працюємо для східної частини північного степу, тобто Кіровоградщина, Дніпропетровщина, Донеччина, Луганщина, південь Харківщини. Цей регіон посушливий, але сорти, виведені для нього, добре ростуть і на більш вологих теренах, наприклад на Вінниччині, Київщині і Чернігівщині.

Кожного року на демонстраційному полігоні ми висіваємо близько 70 сортів озимої пшениці й 35-40 сортів ярого ячменю для порівняння. Тільки в окремі роки, коли буває нетипово багато вологи, сорти інших селекційних центрів досягають рівня урожайності наших, але жодного разу не перевершили їх. Цього року наші сорти озимої пшениці дали максимальну урожайність у 65 центнерів з гектару, а другий найкращий результат показав одеський сорт – 60 центнерів з гектару. Ярий ячмінь цьогоріч не вдалося дослідити належно, але минулого року наші сорти в середньому давали 4,5 тонни з гектару, а найближчий сорт, харківський, давав 3,5 тонни з гектару. Це суттєві відмінності. Після 2014 року ми сконцентрувалися тільки на озимій пшениці та ярому ячмені, а до того працювали з кукурудзою, соняшником і горохом.

До 2014 року в нас активно діяв сектор тваринництва, були напрацювання в молочному скотарстві. Усі тваринницькі господарства регіону працювали з нашими фахівцями, що налагоджували процес утримання та годівлі тварин. У 2011 році запущено першу в Україні систему роботизованого доїння корів.

Наш основний центр розташований у Пісках під Донецьком, землі доходять впритул до Донецького аеропорту. 18 липня 2014 року ми мали розпочинати збір урожаю, але натомість виїхали через бойові дії. За 10 днів ми повернулися, там уже були українські військові, які дозволили зібрати урожай. Було дуже гаряче. Частина полів згоріла, але ми врятували селекційний матеріал і насінництво. Тоді ми не думали, що бойові дії затягнуться, наступного року планували відновити роботу і навіть засіяли там 20 гектарів, урожай з яких так і не вдалося зібрати.

Врешті ми переїхали до нашого Дослідного господарства, яке розташовувалося західніше від лінії зіткнення. У нас було 72 людини у штаті, а станом на перше січня 2015 року залишилося 25. Багато людей не захотіло переїжджати на нове місце – як правило, старші працівники і дуже молоді.

2015 рік був для нас найважчим. Ми не мали ні людей, ні техніки, яку залишили у Пісках. На щастя, вона вціліла в ангарах, і в березні ми правдами і неправдами забрали її звідти й почали діяльність на базі Дослідного господарства. Вдалося вивезти сівалки і комбайни, але не було чим чистити насіння, не було де його зберігати. Іноді доводилося зберігати прямо під відкритим небом.

Насамперед я хотів відновити кадри, залучити молодь, але мізерні зарплати цьому не сприяли. Хоча за останні два роки у нас захистилося п’ять кандидатів наук. І робота почала якось налагоджуватися.

Держава ніяк не допомогла нам, але ми налагодили взаємовигідну співпрацю з агрофірмами. Вони допомагали нам технікою та хімікатами, замовляли платні дослідження, і 30% з цих коштів отримували безпосередні виконавці, що слугувало для них стимулом.

З початком широкомасштабного вторгнення більшість працівників знову роз’їхалися. Нас залишилося 10 з 30. Навесні були проблеми з посівом, бракувало кадрів і пального, але ми посіяли ярі культури, хоча бойові дії точилися дуже близько. Ми не сподівалися, що нам вдасться. Селекційні матеріали ячменю не ризикнули висівати тут, тому перенесли їх на Кіровоградщину разом зі страховим фондом селекційних розсадників пшениці.

У травні ЗСУ відкинули ворога від нас подалі, стало безпечніше у плані можливого штурму, але обстріли далекобійної артилерії не припинялися і тривають по сьогодні. Зараз на нашій території нема безпечного місця. Агрокомпанії в цих умовах бояться з нами співпрацювати. Цього року зірвався контракт на 600 тисяч гривень. Ми мали вивчити лінійку гібридів сотрів кукурудзи і соняшника, але через воєнні дії вирішили не ризикувати.

Однак, попри все, станція не припиняла роботу жодного дня. Цього року отримали хороший урожай озимої пшениці – в середньому 50 центнерів з гектару, отримали 200 тонн насіння і повністю його продали. Ячменю дещо менше, наприкінці листопада почнемо його продаж.

Працівники, які не потрібні на полях, працюють дистанційно. Більше того, навіть у сьогоднішніх умовах є кілька людей, що хочуть прийти до нас працювати, попри усі ризики. Життя не стоїть на місці.

Матеріал підготовлено в рамках проєкту за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.