«Війна в крові»: Як працює Центр переливання крові під час повномасштабного вторгнення

24 лютого 2022 року Київський обласний центр служби крові у Білій Церкві почав працювати о шостій ранку. У бомбосховищі під Центром зібралося багато людей: медичні працівники, їхні діти та рідні, сусіди з будинків поруч. Хтось прийшов із домашніми тваринами, всі були налякані. А нагорі кипіла робота. У перші дні повномасштабного вторгнення до Центру приходило до 500 донорів за день — усі хотіли здати кров. 

«Людей було дуже багато, всі не вміщалися в операційну», — розповідає завідувачка Центром, Яна Черченко. Тоді під переливання крові облаштували велику кімнату на другому поверсі, яка у спокійніші дні своїми оксамитовими кріслами та ліпниною на стелях нагадує концертну залу.

За даними ДонорUA, у перший тиждень великої війни у базі донорів зареєструвалися 25 тисяч людей. Раніше таку кількість довелося б збирати 2–3 роки. Втім, попри бажання людей допомогти військовим, донорської крові та компонентів досі не вистачає. Через російське вторгнення потреба у крові збільшилася на 60%, кажуть у ДонорUA. Люди продовжують здавати кров, але охочих вже не так багато, як раніше. 

«Війна вже у людей в крові. Вони до неї звикли, перестали відчувати гостру потребу допомагати», — каже терапевтка Людмила Поліщук.

У середині лютого 2024 року, після двох років великої війни, заходимо у напівпорожню будівлю Обласного центру. Біля реєстратури стоїть військовий — хоче здати кров. Черги за ним немає.

«Ходімо, — каже Яна Миколаївна. — Проведу вас шляхом донора».   

Етап 1. Клінічна лабораторія

Одразу після реєстратури потенційні донори потрапляють до клінічної лабораторії. Тут їм визначають групу крові та рівень гемоглобіну.

«Давайте визначимо вашу групу крові», — пропонує лікарка-лаборантка Світлана Володимирівна.

«Я свою знаю», — відповідаю, з осторогою поглядаючи на гострі ланцети.

«А от ми зараз і перевіримо», — усміхається вона.

Чимало людей думають, що знають свою групу крові, але це не завжди так. Раніше використовувалися застарілі методи визначення групи та резусу, тож часто траплялися помилки. Зараз у лабораторії застосовують найсучасніший метод — визначення крові за допомогою моноклональних реагентів. Моноклональні реагенти розробляються в лабораторіях, вступають у реакцію лише з антигенами крові та, на відміну від попередніх методів, здатні показати групу крові навіть при слабовизначених антигенах у зразку.

Поки на скельцях відбувається реакція аглютинації, Світлана Володимирівна пояснює, від чого залежить група крові: «Еритроцити або мають антигени А і Б, або не мають жодного. Якщо антигенів немає — це група 0(1), антиген А відповідає групі А(2), антиген Б — групі Б(3), а якщо є обидва антигени, то це група АБ(4)».

Поширеність груп крові залежить від географії. В Африці найбільше людей з третьою групою, у нас — з другою і першою. А от четверта — найрідша в усьому світі, її завжди бракує в центрах крові.  

Етап 2. Терапевт

Визначивши свою групу крові та рівень гемоглобіну, донор іде до терапевта. Головний принцип донації крові — не нашкодити ані донору, ані реципієнту. Тому до донорства крові допускають лише здорових людей.

«Ми намагаємося оперативно дізнатися все, що можна, про стан здоров’я донора, — розповідає терапевтка Людмила Миколаївна. — Питаємо, чи є хронічні, онкологічні, аутоімунні, гематологічні захворювання, чи приймає пацієнт якісь ліки. Зараз почастішали випадки аутоімунних хвороб та діабетів. У першому випадку не можна переливати кров, бо в ній забагато антитіл чи гормонів, які донор приймає для лікування, у другому випадку — глюкози або інсуліну».

На цьому ж етапі визначається тиск і вага потенційного донора. Від зважування я поспішаю відмовитися, але на вимірювання тиску доводиться погодитися. Поки тонометр автоматично затискає манжету на моїй руці, Людмила Миколаївна розповідає, що змінилося у Центрі від початку великої війни:

«Зараз стало більше виїзних зборів крові. Наш Центр забезпечує не тільки військових, але і 44 міста і селища Київської області. Ми маємо дві 20-річні автівки, на яких їздимо до Яготина, Іванкова та інших міст. Дорога займає дуже багато часу, і щоб все встигати, ми встаємо о четвертій ранку. Іноді транспорт ламається, дорога затягується ще довше. Кров перевозимо у термоконтейнерах, тому вона не псується, але персонал втомлюється. В Центрі працює лише три терапевти, а потреба у крові постійно збільшується».

Етап 3. Операційна

Простора операційна заставлена червоними кріслами. Але перш ніж дати всістися в одне з них, донорів обов’язково приводять до буфета — випити чаю з цукром та з’їсти солодке печиво.

«Цукор розширює судини, і здача крові переноситься легше», — пояснює Світлана Володимирівна. 

В одному з червоних крісел напівлежить вже знайомий нам військовий. Поруч із ним пакет швидко наповнюється кров’ю.

«До нас часто приходять військові. Вони найперші відгукуються на запит здати кров. Бо вони, як ніхто, розуміють, наскільки це важливо», — каже Світлана Володимирівна.

Уся процедура займає не більше ніж 15 хвилин. Після здачі кров розділяється на еритроцити та плазму. Залежно від консерванту еритроцити можуть зберігатися від 35 до 42 діб.

«Але кров у нас стільки не залежується», — усміхається Яна Миколаївна.

Я оглядаю майже порожню операційну та питаю, що в Центрі роблять, коли кров потрібна терміново, а донорів немає.

«У нас є база постійних донорів. Ми їм телефонуємо та просимо прийти, — пояснює Яна Миколаївна. — Кров можна здавати раз на два місяці, концентрат тромбоцитів і плазму — кожні два тижні. Зазвичай ми не маємо проблем із кров’ю, а от з тромбоцитами все набагато важче. Здача тромбоцитів — довший і складніший процес, далеко не всі мають необхідну для донації кількість тромбоцитів. Також, на відміну від крові, тромбоцити можна зберігати лише три доби. Тому ми не можемо робити запас. На жаль, часто буває так, що поки ми шукаємо донора тромбоцитів, пацієнт, якому вони потрібні, помирає».

Етап 4. Дослідження

Після здачі крові донор йде відпочивати, а в Центрі починається етап довгих і кропітких досліджень. Перша зупинка — СНІД-лабораторія. Тут стоїть великий аналізатор, який проводить аналізи на ВІЛ/СНІД, гепатити В і С та сифіліс.

«Весь процес автоматизований — ми лише завантажуємо пробірки в машину. Результати отримуємо у вигляді цифрових значень, які переносяться у базу донорів, тобто людський фактор повністю виключено. Такі аналізи ми робимо після кожної здачі крові, навіть якщо донор приходить до нас що два місяці», — каже завідувачка відділу лабораторних досліджень Віра Максимець.

Наступне дослідження — в імунологічній лабораторії. Тут пробірки відправляють в центрифугу, яка робить 3400 обертів за хвилину й розділяє кров на плазму та еритроцити. Далі пробірки завантажують у ще один великий аналізатор і знову перевіряють групу крові та резус-фактор, цього разу — за допомогою гелевих карток та швейцарських реагентів. На відміну від попереднього аналізу, тут використовують венозну кров у більшій кількості. Питаю, для чого двічі перевіряти групу крові.

«Такий наказ МОЗ, — відповідає Світлана Володимирівна. — Мабуть, таким чином хочуть виключити помилки».      

Що буде, якщо перелити людині не ту групу крові? Почнеться сильна імунна реакція. Наприклад, якщо реципієнт має групу крові 0(1), а отримає кров групи А(2), його імунна система сприйме антиген А як ворожий елемент і почне його атакувати. У реципієнта може розвитися посттрансфузійний шок, лихоманка, втрата свідомості. При повторному переливанні не тієї групи крові реципієнт може померти.

«У радянському союзі людей з першою групою крові називали “універсальними донорами”, а з четвертою — “універсальними реципієнтами”. Сучасна медицина відмовилася від таких понять. Ми переливаємо лише одногрупну кров і плазму, щоб уникнути небезпечних наслідків», — каже Світлана Володимирівна.

Далі кров вирушає на контроль якості. Зі всієї зібраної за день крові відбирають мінімум один відсоток зразків та перевіряють, чи відповідає кількість еритроцитів, тромбоцитів та інших елементів референтним параметрам. Раніше в Центрі також була бактеріологічна лабораторія, де кров тестували на інфекції, але зараз вона зачинена, тож зразки відсилають до Інституту мікробіологічних досліджень у Києві.

Остання зупинка — кабінет апробації. Якщо в одному з попередніх досліджень виявили браковану кров, її поміщають в окремий холодильник, який зачиняється на замок. Ключ має лише одна людина — це робиться для того, щоб браковану кров не сплутали з нормальною до того, як її утилізують. На решту пакетів клеять наліпки, де вказують всю інформацію — групу, резус-фактор, результати аналізів тощо — та відправляють на зберігання.

Етап 6. Зберігання

Зібрана кров зберігається стоячи при температурі від 2 до 6 градусів тепла. А от для зберігання плазми потрібно мінімум -40 градусів.

«Плазма може зберігатися до трьох років, — розповідає Світлана Володимирівна, проводячи нас у підвал-бомбосховище, заставлене морозильними камерами з плазмою. — Якщо раптом стається збій обладнання, ми одразу отримуємо сповіщення, що було порушено температурний режим зберігання. Минулої зими під час відключень світла покладалися на генератор».    

З плазми виготовляють кріопреципітат — препарат, який використовують для лікування пацієнтів з онкологічними захворюваннями та масивними кровотечами.

«Кріопреципітат, плазма та еритроцити — три складники, які можна отримати з однієї донації крові і які можуть урятувати три життя, — каже Яна Миколаївна. — Ми закликаємо всіх здавати кров. Це не страшно, безпечно та дуже важливо. Ми прагнемо до системного донорства, коли люди здають кров не лише на початку великої війни, а регулярно, незалежно від обставин. Ми б хотіли вибудувати в Україні таку культуру, в якій нам би не доводилося телефонувати людям та просити їх здати кров. Сподіваюся, колись нам це вдасться».  

Дізнатися більше про можливості стати донором крові, а також про правила підготовки до здачі, можна на сайтах Київського обласного центру служби крові та на сайті ДонорUA.

Серія репортажів здійснена за підтримки проєкту Documenting Ukraine від Institut für die Wissenschaften vom Menschen.