Врятувати 32 тисячі рослин. Історія херсонського гербарію під окупацією

Іван Мойсієнко — завідувач кафедри ботаніки Херсонського державного університету — не вірив, що трапиться повномасштабне вторгнення. Усе почалося з телефонного дзвінка: «Уранці 24 лютого зателефонувала колега і повідомила, що почалася війна. Плакала». З боку Чорнобаївки вже лунали вибухи: росіяни бомбили аеродром. 

Евакуацію в університеті спершу не розглядали, оскільки не підозрювали, що Херсон захоплять так швидко. 

На час вторгнення саме в Херсонському університеті зберігали унікальний гербарій — один із найбільших в Україні. Його почали збирати у 1945 році, адже первісні зразки втратили під час Другої світової війни. Найдавніша колекція — тонконога бульбистого, який поширений у степах, напівпустелях та пустелі Євразії й Північної Африки. Її зібрали у перші два повоєнні роки. Утім є й давніші зразки, які університет отримав за обміном з іншими установами.

Найбільше зразків гербарію зібрали за останні 20 з гаком років. «Коли я вступив до аспірантури — наприкінці 90-х — у нас було лише 2000 зразків», — згадує пан Іван. Наразі їх — аж 32 тисячі. Колекція репрезентує переважно південь України.

Унікальність гербарію — в тому, що його більшість становлять лишайники (симбіоз грибів і водоростей). Цього немає більше в жодній колекції в Україні. Річ у тім, що більшість колег пана Івана на кафедрі ботаніки — ліхенологи, які вивчають і збирають ці зразки, а потім додають їх до гербарію. 

Один із найважливіших критеріїв якості й користі гербарію — наявність типових зразків, пояснює пан Іван: «Кожен описаний для науки вид має свій еталон — типовий зразок. Їх є декілька типів. Найважливіший — це голотип, один зразок, який є еталоном описаного виду. Якби цього не було, то система миттєво рухнула б. Адже, наприклад, Карл Лінней описував багато нових для науки видів, але дуже широко їх розумів. Зараз розуміння видів значно вужчі. І часто те, що Ліней називав одним видом, зараз належить до десяти різних. Тому опис Лінея підходить до всіх десяти видів. А за наявності еталона цей опис можна уточнити».

У колекції Херсонського державного університету є більше ніж 200 типових зразків, і це одна з найцінніших її частин. «Це досить великий шмат світової систематики», — стверджує пан Іван. Саме їх, 24 коробки, встигли сховати в підвал під час окупації міста. Ще тисячі коробок залишилися в аудиторіях.

У перші дні повномасштабного вторгнення пан Іван написав звернення до російських колег — більш ніж 200 людям. Більшість промовчали, близько 20 науковців відповіли — переважно агресивно. «Професори, доктори наук, декани запевняли, що за декілька днів їхня армія захопить Київ і все закінчиться. Читати це було жахливо. Я робив скріншоти цих листів і надсилав їх колегам за кордон. Хоча були також один чи два листи з вибаченнями», — розповідає пан Іван.

Він також звертався до європейських і американських учених із закликами перерахувати кошти українським військовим: «Багато науковців (з Польщі, Швейцарії, Швеції, Чехії) перерахували кошти українській армії. Наприклад, вчений зі Швейцарії Юрґен Денґлер перерахував 2000 євро і написав: «Іване, я вперше в житті перераховую гроші на війну. Ніколи не думав, що буду допомагати військовим».

Пан Іван провів в окупації 48 днів. Евакуацію планував через місцеві групи в телеграм-каналах, а виїхав неофіційним «зеленим коридором» через російські блокпости. Пан Іван повернувся з деокупацією міста.  

Після звільнення Херсона університет перебував на лінії обстрілу: з вікон видно російські позиції на лівому березі Дніпра. Тому залишати колекцію в підвалі було ризиковано. До того ж у холодному й вологому приміщенні зразки почали псуватися. Для зберігання колекції потрібні певні умови. Їх не надто важко відтворити, але важливо підтримувати: сухе й тепле приміщення, температура — щонайменше 16 градусів, вологість повітря — не вище ніж 60—70%. До того ж потрібно постійно боротися зі шкідниками, які можуть руйнувати колекцію.

Тож гербарій вирішили евакуювати.

«Волонтери вивезли з міста першу частину колекції. Один із волонтерів зняв коротеньке відео про евакуацію і виклав у фейсбуці. Цей пост помітили, до нас звернулася тренерка організації Global Biodiversity Information Facility (GBIF). Ця організація опікується відкритими даними, оцифруванням гербаріїв тощо, і херсонський університет активно з нею співпрацює. Тож норвезький офіс GBIF виділив кошти, і колекцію вивезли до Івано-Франківська», — пояснює пан Іван.

Зараз гербарій — у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, а Херсонський державний релокований до Івано-Франківська. Проте кафедра ботаніки працює в гібридному форматі. Вісімнадцять співробітників перебувають у 16 населених пунктах.

Утім гербарій поповнюють, хоч і не так активно, як до великої війни. Наразі, однак, зразки не інсерують (тобто не «додають» до колекції, не присвоюють індивідуальний номер тощо), адже цим займалися інженери, які наразі за кордоном. Виїхали не лише вони, а й лаборанти та чимало інших співробітників, тож наразі гербарієм займаються значно менше людей: «Усі роз’їхалися, і ми фактично існуємо як віртуальна структура». Щоденних досліджень, як було раніше, не проводять.

Проте цьогоріч таки вдалося провести офлайн польову практику з ботаніки на базі Ужгородського університету в місті Колочава. Університет виділив кошти на проїзд і харчування, а приміщення безкоштовно надали колеги із Закарпаття. Щоправда, деякі студенти все-таки проходили практику онлайн, зокрема тому, що перебувають на окупованих територіях. «Ми розуміємо, що лабораторні заняття і практики мають відбуватися офлайн. Тому намагаємося це робити, наскільки дозволяє війна», — пояснює пан Іван.

Херсонський державний університет наразі перетворився на укриття та базу для надання гуманітарної допомоги. Як навчальний заклад він більше не працює. Проте гербарій, який знищили під час Другої світової, цього разу вдалося врятувати. 

За підтримки Alfred P. Sloan Foundation та сприяння IIE.