Відновлення науки після кризи: блог Олени Жукової

Олена Жукова — кандидатка історичних наук у сфері музеєзнавства та пам’яткознавства. Працює експерткою з якості вищої освіти в галузі культури і мистецтва НАЗЯВО та з культурної спадщини УКФ. Також вона керує Центром розвитку музеєзнавства і пам’яткознавства, є кураторкою виставок та менеджеркою проєктів. У Science at Risk працює над збереженням наукової системи України в умовах російської агресії. 

Мета тих, хто працює у проєкті над збереженням наукової системи, — з’ясувати чинники стійкості системи та її здатності до відновлення. Оскільки я займаюся дослідженнями інноваційного потенціалу культурної спадщини, вивчаю багатовимірні впливи інвестицій у культурну спадщину задля її здатності впливати на сталий розвиток територій, то участь в дослідженні того, чи готова система до відновлення після кризи, стала для мене особисто важливою.

У своїй науковій роботі задля збору доказової бази впливів спадщини на культурні, соціальні, економічні покращення я постійно користуюся розробленими індикаторами вимірювання. Індикатори вимірювання створюють багато науковців, порівнюючи результати впливів реалізованих проєктів спадщини — 10, 20 чи 40 проєктів з різних країн.

Наприклад, коли ми досліджували інструменти, що дозволяють посилити впливи археологічної спадщини, ми дослідили 26 реалізованих проєктів посилення спадщини в семи країнах Європи. Щоб виокремити індикатори здатності впливати на розвиток туризму фортифікаційної спадщини, я досліджувала близько 80 замків в дев’яти країнах Європи протягом шести років.

 Так ми отримуємо доказову базу для політик sustainability, що дозволяє приймати рішення інвестицій у спадщину на основі повного спектра аналізу вигод і витрат. Тож використання показників організаційної стійкості, розроблених в університеті Кентербері (Нова Зеландія) й адаптованих нашою командою до умов України та сценаріїв війни, були для мене рідним та зрозумілим інструментом, що дозволив провести аналіз впливу військових дій на наукову систему України та готовності системи до таких надзвичайних ситуацій.

Методами дослідження стали: 
— огляд наукової літератури та звітності з інноваційної діяльності; 

— аналіз відповідної законодавчої бази України;

— організація групових дискусій та глибинних інтерв’ю з експертами;

— аналіз конкретних кейсів, що дозволив вивчити практичні аспекти та виклики збереження наукової системи як сукупності науковців, організацій і інститутів, їхніх багатовимірних внутрішніх зв’язків.

Вразила схожість галузей науки Science for Science (науковці якої ініціювали групу зі збереження наукових систем), що вивчає інновації та досліджує причини, чому деякі регіони виявляють більшу ефективність у своєму відновленні, оновленні та розвитку, ніж інші, та Heritage Science (в якій я працюю), що зокрема досліджує причини, з яких деякі проєкти спадщини виявляють більшу ефективність у своїй здатності впливати на локальну економіку, місцеву продуктивність та добробут населення, ніж інші.

Ще однією знахідкою стала швидкість відновлення наукових систем. Насамперед наукової діяльності та реалізації досліджень за фінансової підтримки донорів. Втрачені людські життя неможливо повернути, так само як і людей, що пішли з професії. Але для системи військова криза стала своєрідним каталізатором, що пришвидшила давно назрілі зміни та необхідність перегляду діяльності.

Дані, отримані від респондентів щодо швидкості відновлення наукової роботи, підтвердилися ще й власним досвідом: на початку війни, втративши колектив, грантове фінансування та розпочаті проєкти, здавалося, що ми припинили дослідження та експерименти у сфері управління спадщиною. Але вже наприкінці 2022 року ми отримали перший грант, що дозволив частково повернути співробітників, розкиданих по різних місцях та країнах. 

У 2023 році наш науковий центр реалізував два проєкти за грантової підтримки іноземних донорів, а співробітники Центру отримали індивідуальне грантове фінансування на проведення досліджень. На 2024 рік ми вже отримали фінансування на проведення наукових досліджень в Західній Європі за підтримки партнерів з Падерборнського університету. Визначення тематики досліджень, обговорення та оприлюднення отриманих результатів, спільна робота над проєктами стали можливі завдяки високому рівню цифровізації та здатності наукової команди ефективно працювати дистанційно.

Тож навіть особистий досвід підтверджує висновки, які наша команда отримала під час роботи.

Ці знахідки допомагають зрозуміти важливість змін в організації роботи наукових колективів, обов’язкової інтеграції до світової наукової спільноти та побачити фактори, що впливають на швидкість відновлення в кризових ситуаціях, від якої потерпає Україна.