Звиклі до ризиків

Суми захопили в перший день повномасштабного вторгнення. Російські війська пройшли через місто, але повернутися назад вже не могли, бо Суми заблокували зсередини сили територіальної оборони. В’їзди-виїзди були закриті, зокрема й для тих, хто постачав харчі й інші необхідні речі в місто. Тому проблема дефіциту в магазинах виникла відразу. 

Безкоштовно поїсти мешканці прилеглих кварталів могли в кампусі Сумського національного аграрного університету — одному із наймолодших аграрних університетів в Україні. Викладачі, студенти та аспіранти пекли хліб, патрали курей і робили тушкованку (зокрема для військових). 

Були випадки, коли свиней везли через поля повз ворожі блокпости, щоб було з чого готувати. Яйця, м’ясо, хліб, муку, макаронні вироби їм надавали партнери-аграрії, яких за роки системної праці Університет мав чимало. За 42 роки він пройшов шлях від філії Харківського сільськогосподарського інституту імені Докучаєва до національного університету. 

Більшість студентів, які намагалися покинути місто, не змогли виїхати й повернулася назад. Іноземці не розуміли, що відбувається. У цей час у гуртожитках Сумського національного аграрного університету перебували 72 студенти й аспіранти з Китаю, ще кілька сотень студентів з інших країн перебували в місті. Тому працівники Університету зайнялися їхньою евакуацією з допомогою місцевої влади та посольств.

Частина викладачів також відразу виїхала з міста. Оскільки університет великий і його потрібно було охороняти, співробітники чергували й ночували в корпусах. Коли ми попросили проректора з наукової та міжнародної діяльності Юрія Данька пригадати, з якими словами про початок війни 25 лютого ректор звернувся до співробітників і студентів, то пан Юрій відповів, що насправді дуже не хотілося б повертатися в той період. «24 лютого я збирався їхати на Київ. Я не вірив у те, що почнеться війна, і багато хто не вірив. Нам телефонували друзі з Тернополя і говорили приїжджати до них, а ми казали: “Та не видумуйте, нічого такого не буде”. Тому війна стала для нас шоком». 

«Але ми працюємо, нікуди не дінемося. Ми ж аграрії, ми звиклі. Ми постійно працюємо в стані якогось шоку — то жара, то недостатня кількість опадів. Тобто ми звикли до ризиків».

Сумський національний аграрний університет — у топі серед аграрних вишів, попри те, що розташований в одній із найпівнічніших областей України, за 30 кілометрів від кордону з Росією. Юрій Данько пояснив, що в період війни їм вдалося збільшити кількість студентів і запустити дві нові програми подвійних дипломів з іноземними партнерами завдяки системній роботі й стратегічному плануванню: «У нас є стратегія розвитку університету. Ця стратегія — не просто папірець. Це план дій з чітко визначеними індикаторами. Завдяки тому, що була прийнята ця стратегія, і нашій системній роботі, ми змогли витримати цей удар». 

Роботу справді проводили віддавна. Співробітники першими в Україні запустили промислове виробництво «молока А2» на Ічнянському заводі сухого молока і масла. Що це означає? Спочатку корови були всі з генотипом А2А2, але в процесі еволюції генотип корови змінювався. Люди, які чутливі до молочного білка казеїну, краще перетравлюють молоко цього генотипу. Тому команда Університету відібрала корівок з генотипом А2А2 і сформувала унікальні стада для отримання молока.

Окрім цього, тут вивели понад 30 власних сортів картоплі. Сумський національний аграрний університет — єдиний в Україні виш, який займається селекцією картоплі. Також його команда першою почала розводити південноамериканську культуру кіноа. Торік науковці університету розробили й зареєстрували власний сорт, ще один сорт перебуває на сортовипробуванні. Крім цього, команда університету навчилася розмножувати реліктову рослину ґінко білоба, що в нашому кліматі робити маломожливо. 

Так приблизно десять років тому зображення листочка ґінко білоба стало логотипом Університету. З кількох причин. По-перше, у підпорядкуванні університету є парк у селищі Кияниця, це загальнодержавна пам’ятка історичного значення. У цьому парку росте старе дерево ґінкго білоба, яке посадили 125 років тому. По-друге, ця рослина першою відродилася після бомбардування Хіросіми і Нагасакі. 

Сам університет досить великий: крім головного кампусу, університету підпорядковуються ще шість коледжів. У перші дні війни ракета прилетіла в будинок поруч із корпусом і гуртожитком одного з коледжів, десь за 10–20 метрів. Як наслідок, усі вікна й двері були зруйновані. Другий коледж університету розташований в селищі Малий Вистороп. Після окупації селища росіяни розмістили штаб у цьому коледжі й, відступаючи, знищили його.

«Прилітало» й по науково-дослідних полях і теплицях. Їх частково вдалося відновити, але після нещодавнього чергового «прильоту» неподалік теплиці знову пошкодила вибухова хвиля. Також через вибухову хвилю винесло вікна на першому поверсі: саме там розташований Центр роботи з іноземними студентами, і коли співробітниці прийшли на роботу, вікна лежали в них на столі.

З відновленням приміщень, обладнанням і матеріалами Університету допомагають партнери. Наприклад, період окупації якраз припав на момент посівних робіт, і закупити насіння не було можливості через війну й закриті в’їзди та виїзди. Але завдяки підприємцю з Кременчука, що таємними шляхами доставив насіння, вони вже через кілька днів сіяли кукурудзу. Також Університет має благодійний фонд, куди можна перераховувати кошти на потреби університету. «Кошти збираємо усіма методами, розуміючи, що сьогодні можливості держави обмежені, тому ми власними силами робимо все можливе», — додав Юрій Данько.

Зокрема, Університету вдалося використати потенціал викладачів, які поїхали за кордон. Вони отримали гранти й стипендії провідних університетів світу й зараз показують рівень нашої науки та допомагають із залученням коштів і ресурсів. Наприклад, вони допомагають із реалізацією проєктів про вивчення впливу військових дій на ґрунти Харківської, Чернігівської та Сумської областей.

Наразі в межах одного проєкту готуються експерти з аналізу цих ґрунтів, які навчаються у фахівців з Бернського університету прикладних наук Швейцарії, Королівського аграрного університету Великобританії і Кембриджу. «Україна на сьогодні — територія з найбільшою кількістю замінованих і ушкоджених земель сільськогосподарського призначення. Не секрет, знову ж таки, що відновлення цих ґрунтів буде займати дуже довгий період часу, тому ми всіляко намагаємося в цьому допомогти», — пояснив Юрій Данько.

І хоча війна триває далі, але з допомогою інших і системній роботі робити унікальні речі  можливо, як нам демонструє невеличкий аграрний університет на північному сході України.