Зима у тропіках. Як ботанічний сад працює під час війни

Національний ботанічний сад імені Гришка відомий киянам як місце для прогулянок та фотосесій на тлі квітучих магнолій. Втім, він насправді є науково-дослідним інститутом Національної академії наук України, в якому проводиться наукова робота та зберігаються цінні колекції. Так, наприклад, колекція тропічних та субтропічних рослин ботанічного саду має статус Національного надбання України. Розташовані у скляних оранжереях, тропічні рослини потерпають від наслідків війни — відсутності опалення та віялових відключень електроенергії. Науковці вже втратили декілька цінних екземплярів і побоюються, що ще більше рослин може загинути до кінця зими.

Ми прийшли до ботанічного саду в один із похмурих, прохолодних днів наприкінці січня. На території не було жодного відвідувача, окрім, хіба що, літнього чоловіка на прогулянці з собакою. Біля оранжереї — великого п’ятикутного купола, що розташований біля підніжжя головних сходів, — нас зустрів Роман Вікторович Іванніков, провідний науковий співробітник відділу тропічних та субтропічних рослин. Він працює у ботанічному саду з 1996 року — відколи закінчив кафедру фізіології рослин у Київському університеті імені Тараса Шевченка.

Головна оранжерея, де ми починаємо розмову, схожа на невеликий тропічний ліс. Тут вогко, тихо та легко дихається. На площі у 1000 квадратних метрів зібрано близько 800 видів тропічних рослин з усього світу: з Африки, Північної та Південної Америки, Австралії й Азії, а також з оранжерей європейських селекціонерів. Збирати колекцію почали ще у 30-х роках, але основна розбудова оранжерейного комплексу відбувалася вже після закінчення Другої світової війни. Тоді науковці здійснювали навколосвітні плавання й збирали різноманітні рослини. В одній з таких експедицій, що могли тривати до року, вчені придбали колекцію азалій у післявоєнній Німеччині, з іншої привезли рідкісні види орхідей з Мадагаскару.

Зараз такі експедиції майже не проводять. По-перше, це дорого. По-друге, країни усвідомили, що навіть непримітна рослина може мати ще не відкриті цінні властивості, які приноситимуть мільйонні прибутки, тож не поспішають ними ділитися. Наприклад, в Азії ведуться дослідження [1] імуностимулювальних властивостей деяких видів орхідей. Наразі вчені мають результати в експериментах на щурах. Роман Вікторович каже, що лабораторія біотехнологій рослин ботанічного саду теж здатна була б наростити велику масу потенційно корисних рослин та навіть керувати процесом синтезу, щоб збільшити концентрацію чинних речовин. Але на такі проєкти зазвичай не вистачає коштів.

Орхідеї — основна спеціалізація Романа Вікторовича. Про них він говорить із великим захопленням. Зокрема, розповідає про масштабний проєкт, над яким працював співробітники ботанічного саду наприкінці дев’яностих. Тоді разом із Тетяною Черевченко, колишньою очільницею ботанічного саду, вони мріяли, щоб у квартирі кожного українця росла орхідея. Розробили методологічні рекомендації, визначили відповідні непримхливі сорти, як-от фаленопсис (Phalaenopsis), та передали рослинний матеріал у квіткові господарства. Але далі справа не пішла — знову не вистачило фінансування. Наразі ж орхідеї фаленопсис дійсно можна купити у будь-якому магазині, але везуть їх з Німеччини чи Польщі.

У відділі тропічних і субтропічних рослин працює 23 людини, з них 10 — наукові співробітники. Це дуже мало для такої великої установи, але науковці продовжують роботу попри складні умови. Не так давно завершили проєкт з Інститутом тропічної біології В’єтнаму, в межах якого українські спеціалісти передали в’єтнамським колегам 40 видів орхідей. Колись ці орхідеї росли у В’єтнамі, але були винищені задля створення кавових та бананових плантацій. Зараз влада В’єтнаму намагається відновити свою тропічну флору й звертається по допомогу до, здавалося б, неочікуваних місць — українських оранжерей помірної зони. Але це ще раз підкреслює, що будь-який ботанічний сад є резервуаром для збереження унікальних рослин і може допомогти реінтегрувати їх у природу.

Під час нашої розмови з даху постійно капає вода. Скляний дах оранжереї — приголомшлива конструкція висотою 30 метрів. Він був створений ще за радянських часів і на сьогодні потребує капітальної модернізації. Краплі, що зриваються згори, — це конденсат, який утворюється через різницю температур. Такого в сучасній оранжереї бути не має. Крім того, в конструкції даху не передбачена природна вентиляція. Інакше кажучи, тут не можна відкрити вікно. Для циркуляції повітря тут встановлені потужні кондиціонери, які споживають багато електроенергії. «Якщо ми їх використовуватимемо, — каже Роман Вікторович, — у нас дебет з кредитом не зійдеться».

Перебої з електроенергією сильно вплинули на оранжерею. Після звернення співробітників ботанічний сад внесли до списку критичної інфраструктури міста Києва, але попри це, вимкнення не припинилися. Без електропостачання зупиняються насоси, що встановлені у котельнях оранжереї, й температура опускається до критичних показників. Роман Вікторович розповідає, що за цей опалювальний сезон в оранжереї вже реєстрували декілька випадків, коли температура падала до 5 градусів тепла, тоді як тропічним рослинам для виживання потрібно принаймні 15 градусів. А деяким рослинам не вистачає і цього — на сьогодні, серед іншого, колекція ботанічного саду втратила два двадцятирічних дерева какао, які не витримали холоду.

Співробітники роблять все можливе, щоб врятувати рослини. Тут і там стоять бочки, в яких вони розводили багаття й задимлювали оранжерею у найхолодніші дні. Завдяки підтримці громади вдається збирати кошти на купівлю пелет для роботи котельні. Окремі спонсори допомогли оранжереї купити дизельні генератори та теплові насоси. Та навіть попри це температура залишається на рівні 13 градусів.

Більшість рослин — пальми, цитрусові дерева, рододендрони, банани — витримують таку температуру. Але вони були б набагато здоровіші, якби їм було тепліше — не було б темних плям, пожухлих ліан та зів’ялого листя.

Ми проходимо до інших, менших оранжерей. В одній з них якраз квітнуть азалії та камелії. Роман Вікторович каже, що ботанічний сад має ретельно спланований перебіг квітування рослин. Взимку можна побачити червоні, рожеві й білі азалії, одразу після цього починають розквітати магнолії та тюльпани, за ними — бузок, а потім настає черга півоній та тюльпанів. Тож у будь-яку пору року ботанічний сад має чим потішити відвідувачів. На жаль, під час війни кількість відвідувачів сильно знизилася. Хтось поїхав з Києва, хтось приїхав і не знає про таку можливість, а комусь просто не до цього. Втім, ботанічний сад критично залежить від купівлі квитків, тож закликає всіх приходити та відволікатися від тривог, споглядаючи квіти.

У наступній оранжереї ростуть кактуси та сукуленти. Прямо біля входу розташувалися величезні круглі ехінокактуси грузона (E. grusonii). Їм уже по 70 років, а виросли вони з маленького насіння. Далі по оранжереї ростуть агави, чиє потужне листя з гострими голками на кінцях скидається на кам’яну скульптуру гігантського павука. Саме з них роблять текілу. Під скляною стелею видніються сухі залишки листя — позаминулого літа квітконос однієї з агав виріс за одну ніч на висоту чотирьох метрів, пробив скло та розпустився над дахом, зібравши навколо себе рій бджіл. Скло тоді довелося замінити, а материнська рослина загинула — її життєвий цикл завжди завершується бурхливим квітуванням. Кактуси відносно нормально переносять зниження температури, впадаючи на цей період у сплячку, а ось сукулентам потрібно більше вологи й тепла, ніж ми можемо забезпечити, каже Роман Вікторович.

У коридорі між оранжереями ще холодніше — батареї тут ледь теплі. У кутку стоїть шафа з колекцією насіння, горіхів та популярної сьогодні бавовни. На полиці лежить один з найбільших у світі горіхів — плід сейшельської пальми (Lodoicea maldivica), який може важити до 28 кілограмів.

У нього є своя легенда. Європейські моряки XVI століття іноді виловлювали ці горіхи під час плавань. Не знаючи, що горіхи падали в воду зі звичайних пальм, вони вважали їх плодами чарівних морських рослин та наділяли магічними властивостями. Горіх має специфічну форму — він схожий на жіночі сідниці — тому вважалося, що він дарує власнику чоловічу силу, а дехто казав, що це — насіння диявола. Ціна таких горіхів іноді перевищувала вартість самого корабля. Їх віддавали ювелірам, щоб ті нанесли на них позолоту та зробили з них кубки, які потім дарували найзаможнішим вельможам і королям. Звісно, коли з’ясували їхнє справжнє походження, горіхи трохи втратили свою таємничу привабливість, але й зараз ціна одного складає не менше 300 доларів. Втім головна цінність сейшельської пальми полягає в тому, що вона є центром екосистеми островів, яка підтримує існування місцевих комах, геконів і інших живих істот.

Важливість різноманіття екосистем — та тема, на якій постійно наголошує Роман Вікторович. Для функціонування екосистем, каже він, потрібні всі елементи — від величезного дуба до малої мурахи. В останній оранжереї він показує нам орхідею Angraecum eburneum, яка росте на Мадагаскарі й запилити яку може лише один вид нічного метелика. 

Упродовж багатьох тисяч років комахи та квіти існували поруч і вибудували неймовірний симбіоз. Якщо зникне один елемент — метелик, орхідея чи самі джунглі Мадагаскару — обірветься й цей зв’язок. Прикладів таких взаємодій — безліч. Разом вони складають природну рівновагу, яку людина порушує, вирубуючи ліси, осушуючи території, перегороджуючи річки чи винищуючи види. Роман Вікторович наводить до прикладу фільм «Аватар». Мовляв, там чудово показано, до яких катастрофічних наслідків може призвести  розірвання природних зв’язків. Національний ботанічний сад намагається робити те саме — демонструвати цінність природного балансу й різноманіття екосистем — але, напевне, Джеймсу Кемерону це вдається яскравіше.

Матеріал підготовлено в рамках проєкту за підтримки Відділу преси, освіти та культури Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США.