Марина Гороховатська , Віталій Омельяненко , Сергій Радіо , Надія Васильєва , Олександра Правдива
Дослідницька інфраструктура (ДІ) відіграє критичну роль у підтримці та розвитку наукового та інноваційного потенціалу країни. ДІ включає спеціалізовані засоби, обладнання, лабораторії, необхідні для проведення високоякісних наукових досліджень. Їх функціонування сприяє виникненню нових ідей, технологій та інновацій, що, своєю чергою, може привести до створення нових продуктів, послуг і робочих місць. Завдяки міжнародній співпраці в будівництві, обслуговуванні та модернізації ДІ, а також безпосередньому використанню ДІ як науковцями, так і наукоємними підприємствами відбувається обмін знаннями, досвідом та технологіями. ДІ посідає особливе місце в політиці науки та інновацій ЄС та розглядається як центри знань і фундамент конкурентоспроможності економіки.
Дослідники (як із наукових установ та університетів, так і зі сфери бізнесу) потребують доступу до сучасної ДІ для отримання можливості проведення передових досліджень. Доступ до ДІ є особливо важливим для молодих дослідників як частини їхньої наукової освіти й початку кар’єри в цій сфері, а також для компаній, які зазвичай не можуть дозволити собі, зокрема з причин браку фінансових можливостей, придбати власне вимірювально-випробувальне та дослідне обладнання.
ДІ можна розглядати як стратегічні активи держави, важливі для забезпечення дослідницьких спільнот ресурсами та послугами для проведення досліджень і сприяння інноваціям. Тому стратегічний підхід до розвитку ДІ є передумовою сталого розвитку науки, підтримки навичок, компетенцій та знань, а також забезпечення соціально-економічного розвитку та інноваційного потенціалу наукових установ і наукоємного бізнесу.
Система ДІ на рівні окремої держави відіграє ключову роль у контексті національної інноваційної системи, що складається з елементів та взаємозв’язків, необхідних для виробництва, поширення і використання нових та економічно корисних знань. Тому для наукового потенціалу окремої країни слід забезпечити стратегічне планування інвестицій в ДІ, впровадження практик ефективного врядування та менеджменту, а також відкритість національної ДІ та її включеність у міжнародні мережі. Попри обмеженість ресурсів, країни, що розвиваються, як і розвинені країни, приділяють особливу увагу підтримці та розвитку власних мереж ДІ через поширені процеси ретельної інвентаризації та картування, а також пріоритизації.
Під час різноманітних криз (природних катаклізмів, техногенних надзвичайних ситуацій, воєнних конфліктів) ДІ потерпає найбільше і тому вимагає значних ресурсів для відновлення. В умовах України завдання відновлення суттєво ускладнюється тим, що його треба проводити з метою продовження наукових досліджень в умовах збройного конфлікту, який ще триває.
Воєнна агресія рф проти України спрямована великою мірою на цивільну інфраструктуру. Об’єктами ураження стає і ДІ: за результатами звіту МОН України, станом на березень 2023 року близько 35% ДІ зазнало пошкоджень і руйнувань. Окрім того, і до повномасштабного вторгнення Україна мала низку проблем у сфері фінансування ДІ, доступності сучасного обладнання та координації зусиль різних дослідних установ.
Якщо ці проблеми залишаться невирішеними, вони будуть обмежувальним чинником при відновленні науки і країни загалом на засадах «відбудувати краще, ніж було». В Україні, на думку авторів, необхідно забезпечити ефективне функціонування наявної ДІ, максимально використовувати можливості міжнародної співпраці та інтеграції до Європейського дослідницького простору (ЄДП) з метою участі науки у повоєнному відновленні країни. Цей аналітичний документ має на меті запропонувати рекомендації для відновлення та модернізації дослідницької інфраструктури України. Головна проблема, на пошук рішень якої орієнтовано цю книгу, полягає в тому, що застаріла, пошкоджена і зруйнована дослідницька інфраструктура та неефективна організаційна система управління нею обмежують розвиток науки і повоєнне відновлення України. Документ презентує особливості функціонування ДІ, її типологію, основні проблеми у сфері ДІ України і надає пропозиції щодо розбудови та функціонування системи ДІ.
Документ складається з чотирьох розділів, спрямованих на аналіз системи ДІ на концептуальному та практичному рівнях. У Розділі 1 на основі досвіду ЄС розглядаються основні елементи системи ДІ, зокрема її оперативного та стратегічного управління, фінансування, організації на різних рівнях. Розділ 2 містить огляд сучасного статусу системи ДІ в Україні. Ми аналізуємо її складові, включаючи організаційно-правові форми, статистичні дані та систему управління, звертаємо увагу на основні проблеми. У Розділі 3 ми обговорюємо міжнародний досвід відновлення ДІ у країнах, які пережили кризові ситуації, а також розглядаємо регіональний інноваційний розвиток і смарт-спеціалізацію як можливі підходи до стратегії розвитку ДІ. Крім того, аналізуємо український досвід та ідеї, які базуються на проведених інтерв’ю та опитуваннях. Розділ 4 містить рекомендації щодо покращення системи ДІ в Україні, спрямовані на розв'язання виявлених проблем, із використанням українського й міжнародного досвіду.