Війна FPV: як запит на асиметричну відповідь створює нову модель ведення бою

У перший день літа 2025 року СБУ вразила 41 літак на чотирьох аеродромах Росії за допомогою FPV-дронів. 117 квадрокоптерів пошкодили 34% стратегічних носіїв крилатих ракет, завдавши збитків на понад 7 мільярдів доларів.

Операція «Павутина» показала: безпілотники цивільного походження змінюють логіку сучасної війни.

Про те, як еволюціонували дрони під час російсько-української війни і чим унікальні українські розробки, «Куншт» поговорив з Іваном Ковальовим, керівником напряму ударних FPV мультироторного типу Військової школи «Боривітер».

Гнучка технологія, що знищує до 80% техніки та піхоти ворога

Більшість дронів прийшли у війну з цивільного життя: агродрони еволюціонували у мультироторні бомбери, Mavic з аерозйомки — у розвідку та коригування, а створені для гонок FPV стали основою для ударних дронів-камікадзе.

Дрони-камікадзе існували й раніше, але саме ударні FPV відкрили нові можливості. Вони, пояснює Іван, поєднують характеристики, які раніше не траплялися в одному інструменті. Високоточні, маневрені та водночас дешеві FPV-дрони здатні вражати цілі, недоступні для інших видів озброєння.

«Технологія дуже гнучка. Їх можна швидко модифікувати під конкретне завдання — фактично це конструктор, який адаптується до змін на полі бою. Вони можуть залетіти у вікно чи влучити у вразливе місце техніки (як-от у паливні баки літаків під час “Павутини” — ред.). FPV пропонують багато нестандартних сценаріїв застосування. Дозволяють давати асиметричну відповідь Росії».

Зараз до 80% техніки та піхоти ворога знищуються за допомогою дронів. Більшість із них — українського виробництва.

Економіка війни

Військові безпілотні літальні апарати застосовувалися у світі й до поширення FPV. Однак це не камікадзе, а великі розвідувальні та ударні крила, як-от Bayraktar чи MQ-9 Reaper, які несуть ракети та бомби.

«Це дуже дорогі дрони. Bayraktar вартує приблизно п’ять мільйонів доларів, Reaper — 28 мільйонів доларів. І це тільки сам апарат, ракети та бомби до них також коштують шалених грошей. Вся інфраструктура їхнього обслуговування та запуску — доволі складні процеси», — пояснює Іван. Останніми роками, за його спостереженнями, Bayraktar майже не застосовують в російсько-українській війні.

Раніше Захід робив ставку на великі та дорогі системи. Однак запит України на асиметричну відповідь ворогу, що переважає в кількості людей та озброєння, створив потребу у швидкому та масовому виробництві дешевих дронів.

Хоч основна функція FPV на війні — дрон-камікадзе, він може використовуватись також як транспортувальник чи для дорозвідки: «FPV — гнучка та широко доступна зброя, яка повністю змінила економіку та тактику повномасштабної війни».

Українське виробництво: швидка адаптація до потреб

Під час так званого АТО/ООС та ще на початку 2022 року в розвідувальних цілях, для коригування артилерії та скидів використовували Mavic. Однак цього було недостатньо.

Вперше застосовувати FPV-дрони в бойових умовах почали у серпні-вересні 2022-го.

«Військові, які раніше використовували FPV для перегонів і фрістайлу, взяли свої пʼятидюймові дрони, почепили бімбу і зробили ураження. Тоді зрозуміли, що FPV — ефективна та відносно дешева зброя порівняно з цілями, які вона знищує», — пригадує Іван. 

Уже на початку 2023 року широке застосування FPV змінило хід бойових дій. Особливо на фоні тодішнього дефіциту снарядів для артилерії.

Якщо три роки тому починали працювати з «пʼятірками», то зараз це здебільшого «сімки» та «десятки» (у FPV в дюймах вимірюється довжина пропелерів, це основний показник їхнього розміру). Вони відрізняються вантажопідйомістю та дальністю польоту. Семидюймовий дрон зазвичай несе бойову вагу близько кілограма, десятидюймовий — в середньому два кілограми бойового навантаження. Дальність залежатиме від батареї та ваги всіх компонентів.

Актуальними стають FPV на 13 та на 15 дюймів. Вони, окрім бойової ваги, можуть нести котушку з оптоволокном — вагою два-три кілограми — та летіти набагато далі.

Спершу FPV збирали з китайських компонентів, використовуючи стандартні протоколи та прошивки. Зараз, за словами експерта, Україна може масово та дешево виробляти дрони з власних компонентів, співставних за ціною з китайськими та часто кращої якості. Це найбільша відмінність українських дронів від усіх інших, зокрема російських.

«У нас уже є величезна кількість власної електроніки. Ми маємо польотні контролери, контролери моторів, приймачі керування, відеопередавачі. Півтора року тому це була одна позиція, зараз — цілий каталог української продукції, зробленої під конкретні задачі».

Є також мотори українського виробництва, проте з китайськими неодимовими магнітами, бо в Україні немає промислових родовищ неодимової руди.

Українські комплектуючі роблять виробників незалежними та здешевлюють процес.

«Звісно, і європейці, і американці вміють робити круті мотори, але якою буде ціна? Шаленою. А нам треба, щоб дрон коштував 300 доларів, а не 3 тисячі».

Дрони безперервно модифікують завдяки контакту між військовими та виробниками. Після модифікації дрон тестується на полігоні, далі — в бою. 

«Неможливо створити ефективний інструмент, якщо впродовж всього процесу розробки не спілкуватися з пілотами та іншими інженерами», — переконаний Іван.

Допрацювання відбувається постійно. Один із прикладів стався під час розвитку систем донаведення. «Тоді з’ясувалося, що можна регулювати експозицію камери на шляху польоту, тобто робити її більш або менш чутливою. Зазвичай камера — стандартна. Вона сама адаптується і не завжди правильно. А так, коли пілот летить проти сонця, він може коригувати експозицію, щоб краще бачити ціль. І ми почали говорити про це іншим виробникам».

Плати ініціації — ще один приклад модифікації дрона, писаний кров’ю наших екіпажів. «Зараз всюди є чека, яка виривається, коли екіпаж ховається і дрон злітає. Найгірше, що може статися, — він вибухне на позиції, але поряд не буде людей. Раніше, на жаль, це не було стандартом».

Після того, як нову версію дрона випробували в бойових умовах, його кодифікують на державному рівні — щоб дозволити підрозділам офіційно закуповувати через Міноборони.

Українське дроновиробництво сьогодні — величезна мережа окремих малих команд та компаній, здатних виробляти великі партії. Іван розповідає, що це спільнота шкіл, екіпажів, виробників, яка виростає в індустрію. Державне регулювання, каже, помірковане, адже якщо «закрутити гайки» — процес зупиниться. 

Коли запитую в Івана, скільки часу йде на впровадження нової моделі, він для кращого розуміння порівнює українські та західні компанії. Терміни — неспівставні. В Україні, каже, надзвичайний короткий шлях від розробки та тестування прототипу до застосування на війні: «Я був на деяких презентаціях НАТО. У них таймлайн на 5–7 років. У нас цього часу немає. Наші системи через сім місяців вже працюють в бою».

Нова архітектура безпеки створюється тут і зараз

Усе змінюється дуже швидко. Технології невпинно оновлюються. «Щомісяця зʼявляється щось нове. Кожні два-три місяці зʼявляються інші тактики. Щопівроку відбуваються зміни, які кардинально впливають на концепцію ведення бою, — каже Іван Ковальов. — Починали з польотів на 20 кілометрів, зараз є рекорд — 60. Згодом додалася функція автоматичного донаведення, завдяки якій дрон досягає дальніх цілей. Потім росіяни активно почали використовувати оптоволокно — ми перейняли цей досвід. Це постійна нескінченна гонка».

Те, що зараз відбувається на українському полі бою, змінює загальну логіку ведення війни: швидка адаптація до змін, асиметрична відповідь і реалістичний підхід до озброєння.

«У країн НАТО немає досвіду протидії агресії та атакам у великих масштабах, — пояснює експерт, — коли супердорога зброя може швидко закінчитися, а високотехнологічна ППО не впорається з навантаженням. Саме тут і зараз будується не просто нова модель технологічної асиметричної війни з нестандартними тактиками, а й створюється сучасна архітектура безпеки. Не тільки в контексті широкомасштабних бойових дій, а й щодо контртерористичної боротьби».

Експертиза, якою наразі володіємо тільки ми і противник, впливає і на розробку самих дронів. Українські FPV виготовляють під конкретний запит.

«Західні дрони схожі на якісь фантастичні коробочки з голлівудських фільмів. Вони намагаються вирішити завдання, які не треба вирішувати, та водночас не роблять те, що мали б. Їх часто намагаються зробити універсальними: і розвідник, і камікадзе, і транспорт в одній системі. Зазвичай немає потреби в універсальній системі, бо необхідні окремо дешеві, ефективні камікадзе та окремо — розвідники, це інший клас за вимогами. Іноді західні розробники намагаються автоматизувати процеси та функції, які або не потребують автоматизації, або є дуже критичними, щоб покладатися на неї. Якщо від дії залежить життя бійців, командир та оператор витратять зайвий час та все зроблять вручну — бо це не кіно, від цих дій залежить життя. З іншого боку, є багато функцій, де необхідна автоматизація, але західні інженери цього не роблять. Все класно на папері, на полігоні, але ці дрони не переживуть випробування бойовими діями, бо вже під Києвом не працюють через заглушений GPS. Між нами — прірва».

До того ж, каже Іван, українці одразу прораховують вартість масового використання. Країни НАТО робили ставку на дорогі високотехнологічні машини, бо вони здебільшого орієнтовані на короткострокові операції. У нас — широкомасштабне вторгнення, тут величезні цифри економіки війни.  Коли на нас летить 500 шахедів на день, ставити треба на дешеві технології, які переважатимуть у кількості.

Наш ворог досвідчений. Ми вчимо їх, вони — нас. Ми вчимо наших союзників, вони — своїх. Тому, підсумовує, ця війна — теперішнє і майбутнє.

Generalists

Зважаючи на темп змін, «Боривітру» важливо дати операторам FPV системний рівень знань. Навчити не тільки професійному пілотуванню, але й інженерним та технічним навичкам, тактикам застосування, вмінню працювати під тиском і швидко ухвалювати рішення.

«Фактично ми готуємо generalists — гнучких спеціалістів широкого профілю, здатних швидко адаптуватися та вчитися. Головний виклик — це технічний бекґраунд. Кожного оператора треба навчити ще й системному розумінню інженерії та вмінню працювати з широким спектром обладнання. Якщо пілот не розуміє, як працюють ці технології, як їх ефективно та правильно застосувати й модифікувати, як працюють радіозвʼязок та антени, він далеко не долетить. Якщо не знає, які є частоти звʼязку і як їх змінювати, він не зможе протистояти ворожим засобам РЕБ».

За місяць ВШ «Боривітер» вчить базовій інженерії та вправності польотів. Іван розповідає, що школа намагається дати критично важливі навички, щоб згодом, уже виконуючи бойові завдання, екіпажі могли ухвалювати швидкі рішення і тримати контакт зі своїми інженерами, інструкторами ВШ та виробниками для подальших модифікацій і випрацьовування нових тактик.

У нас зі співрозмовником «програма» пришвидшена — на полігон ми вирушаємо вже після двогодинної розмови в навчальній аудиторії.

Ультимативної зброї немає

На полігоні біля п’яти столів збираються люди. Протягом чотирьох тижнів курсанти слухали лекції. Разом із цим два тижні навчалися на симуляторі та тренувалися на дронах у приміщенні. Здавши суворі нормативи та підтвердивши кваліфікацію, майбутні пілоти та штурмани переходять до практики на відкритому просторі. Інструктори показують, як пілотувати FPV на 7 та 10 дюймів.

«Ми вчимо філігранному мікроконтролю та керуванню. Зараз це особливо актуально, — каже Іван, проводячи нас від столу до столу. — Окрім навчання вражанню цілей на відкритій місцевості, маємо ще вправу знешкодження мішеней, схованих в гущі дерев. Давно немає цілей, які стоять у полі та чекають на ураження. Техніка та особовий склад противника ховаються. Їх треба виявити, знайти правильну траєкторію та залетіти».

Трохи далі — поле, вкрите тонкою павутиною оптоволокна, яке ще не встигли прибрати після навчання попередньої групи.

«Завдяки оптоволоконному звʼязку дрон може залетіти вглиб густого лісу, знайти там ціль і або знищити, або здійснити цілевказання для важких бомберів. Через обмеження радіозвʼязку та маневреності інші розвідувальні засоби цього не зроблять», — пояснює Іван, підіймаючи ледь помітну скловидну нитку.

Однак важливо розуміти, що оптика не витісняє радіозвʼязок, а системи донаведення не замінюють пілотів. Це допоміжні технології, які працюють у системі.

До спрощення та автоматизації йде також сфера перехоплювачів. Це може дозволити зменшити вимоги до кваліфікації оператора та ефективно масштабувати кількість екіпажів перехоплювачів. Але є напрями, які й надалі потребуватимуть людей відповідного рівня підготовки.

Про технології, які матимуть суттєвий вплив на полі бою, Іван говорить неохоче — бо тут, нагадує, кожні пів року все радикально змінюється. Утім серед перспективних на найближчі місяці називає:

покращення автоматичного донаведення та машинний «зір» для перехоплювачів повітряних цілей;зменшення вартості перехоплювачів;

еволюція автономії та non-GPS навігації для підвищення щільності вогню;

розбудова власних цифрових протоколів відео- та стійкого до завад звʼязку, LTE та Mesh-системи, систем ретрансляції;

розвиток РЕР (радіоелектронної розвідки) та детекторів дронів, радарів, нових типів протидій та атак.

«Основне, що ми маємо розуміти, — каже наостанок, — немає ультимативної зброї, здатної самостійно все змінити і виграти війну. Не існує технології, якій не можна протидіяти, як і не існує протидії, яку не можна обійти. Це нескінченне протистояння».

Репортаж опублікований за підтримки Alfred P. Sloan Foundation. 

The reportage is published with the support of the Alfred P. Sloan Foundation.