Леонід Горобець , Олена Жукова , Вікторія Константінова , Тетяна Никирса , Євген Ніколаєв , Павло Гольдін
Збереження культурної та природної спадщини у надзвичайних ситуаціях – глобально актуальне завдання. Менеджмент надзвичайних ситуацій у музеях, архівах та бібліотеках активно розвивається, йому присвячено низку спеціальних досліджень, на основі яких складено протоколи дій у випадку надзвичайних ситуацій, впроваджені в установах США, Швеції та інших країн.
Війна є винятковим типом надзвичайної ситуації. Політика та менеджмент інституцій збереження спадщини у воєнних умовах відрізняються від практик, звичних для менеджменту надзвичайних ситуацій мирного часу. Постає питання: що робити, коли бойові дії та окупація розгортаються на території, щільно насиченій об’єктами спадщини та інституціями з їх збереження, а однією з загроз є застосування зброї масового ураження? З цим питанням стикнулися менеджери і куратори українських установ та інституцій, що містять колекції.
Цей документ узагальнює виклики, з якими стикаються інституції, що зберігають наукові та інші колекції, через тривале широкомасштабне військове вторгнення з окупацією територій, реакції та дії атакованої сторони (України), вивчає дії акторів у справі збереження колекцій, пропонує загальні рекомендації щодо реалізації політики збереження, які можуть стати у пригоді у схожих ситуаціях сучасності.
Наукові колекції України різноманітні. Серед них можна виділити культурні та природничі (зокрема, живі – генетичні ресурси), а також постійні (основні фонди) та тимчасові (робочі колекції). До установ збереження культурної та природної спадщини належать музеї, бібліотеки, архіви, природні, історико-культурні, біосферні заповідники та інші об’єкти природно-заповідного фонду, університети і науково-дослідні інститути, інші наукові установи і заклади освіти. Особливо важливі колекції мають правовий статус об’єктів, що становлять національне надбання.
Система збереження наукових колекцій України складається з таких елементів:
1. Національна та міжнародна правова база, що регулює відносини, права та зобов’язання у сфері збереження колекцій.
2. Система управління (Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства, відповідні управління органів місцевого самоврядування, балансоутримувачі, установи збереження колекцій).
3. Установи, де зберігаються колекції: музеї, бібліотеки, архіви, науково-дослідні установи, заклади вищої освіти, природні, біосферні та історико-культурні заповідники, інші установи.
3. Діяльність громадського сектору і професійних об’єднань, що оперативно реагують на потреби збереження колекцій. В Україні у цій сфері діє розгалужена мережа громадських організацій міжнародного, загальноукраїнського, локального та тематичного рівнів.
4. Освіта (профільна вища освіта, система формального і неформального підвищення кваліфікації), що забезпечує набуття знань працівниками організацій, які зберігають колекції.
5. Наукова діяльність у сфері збереження колекцій, у рамках якої досліджується стан збереження колекцій та продукується нове знання (необхідне для збереження колекцій у різних умовах, зокрема в кризових станах), що поширюється через систему освіти.
6. Практична робота організацій, що зберігають колекції, діяльність яких регламентується наявною нормативною базою, статутними документами та кваліфікаційними вимогами до працівників.
До повномасштабного вторгнення приділялось мало уваги розслідуванню та документації злочинів щодо культурної спадщини, не вівся їх систематичний облік.
Затверджений українським Урядом Порядок проведення евакуації у разі загрози виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій не застосовувався після початку повномасштабного вторгнення для збереження колекцій: він є складним з точки зору процедур і погоджень, його норми неможливо застосувати в умовах війни. Крім того, Порядок не містить вимоги створювати перелік пріоритетів на евакуацію. Через велику кількість об’єктів зберігання в наукових установах, бібліотеках та архівах України евакуювати все на практиці неможливо.
Сфера збереження колекцій в Україні досі зберігає негативні практики, що дісталися у спадок від ХХ століття:
— Міжвідомча розподіленість в управлінні колекціями (балансоутримувачами музеїв є різні органи влади, відомства та інституції), що призводить до неузгодженості системних дій стосовно збереження колекцій, коли кожен відповідає за власну ділянку повноважень.
— Суперечлива державна регуляторна політика: дуалізм підпорядкування музейних установ і предметів (коли музейна споруда належить місцевій громаді, а в споруді зберігаються предмети державного музейного фонду) з нерозподіленими функціями керування.
— Плани евакуації не оновлювалися ще з радянських часів. Вони відповідали військовій концепції СРСР: витвори мистецтва вивозяться на схід – за Урал.
Україна має розвинену систему фахової освіти для сфери збереження колекцій. У 2023 році налічується вісім кафедр у закладах вищої освіти, де готують фахівців зі збереження спадщини. Підвищення кваліфікації працівників зі збереження колекцій здійснюється, зокрема, Національною академією керівних кадрів культури і мистецтв та обласними навчально-методичними центрами підвищення кваліфікації. Тренінги зі збереження колекцій у 2017–2021 роках відбувалися за ініціативою громадських організацій і були найбільш актуальними на деокупованих територіях, які зазнали впливу воєнних дій у 2014–2015 роках. Розвиток неформальної освіти гальмується браком коштів.
Наш аналіз засвідчив реалізацію в Україні окремих науково-дослідних проєктів у сфері збереження колекцій, зокрема на базі Українського державного інституту культурної спадщини (УДІКС) та Інституту культурології Національної академії мистецтв України. Водночас в Україні відсутній спеціалізований центр, який би займався моніторингом і науковими дослідженнями у вказаній сфері, надавав науково-методичну допомогу закладам культурної сфери, координував освітні та наукові програми. Так само відсутня відповідна спеціалізована установа у структурі Національної академії наук України. Створений у 1991 році Центр пам’яткознавства НАН України було ліквідовано у 2021 році.
Основні проблеми у сфері збереження культурної, наукової спадщини в Україні можна узагальнити так:
— малий масштаб, непослідовна політика і практика оцифрування та цифрової каталогізації колекцій;
— з 2014 року – пасивність у проведенні розслідувань і документуванні воєнних злочинів щодо культурної спадщини України;
— недієвість системи управління колекціями під час кризових ситуацій, зокрема через її вертикально-авторитарний характер;
— не орієнтований на відпрацювання практичних навичок зміст освітніх програм;
— невідповідність заходів з підвищення кваліфікації працівників сфери викликам часу та сучасним загрозам;
— мала кількість досліджень, слабкі контакти зі світовою наукою за напрямами Heritage Securitization та Conservation.
Через повномасштабне вторгнення рф, за даними Міністерства культури та інформаційної політики України (МКІП), станом на 26 червня 2023 року постраждало 1 582 об’єкти культурної інфраструктури (без урахування пам’яток культурної спадщини), з них 585 об’єктів зруйновано. Найбільших втрат культурна інфраструктура зазнала у Донецькій, Херсонській, Харківській, Київській, Миколаївській, Запорізькій, Сумській та Луганській областях. Постраждали 598 бібліотек; 84 музеї та галереї.
За період з 24 лютого 2022 по 25 вересня 2023 років зруйновано або пошкоджено 835 об’єктів культурної спадщини (в тому числі 118 пам’яток національного значення, з яких повністю зруйновано 23 пам’ятки); частково пошкоджено 648 об’єктів, ступінь пошкодження 164 об’єктів залишається невідомим.
Через відсутність чітких планів евакуації у перші дні повномасштабного вторгнення установи зверталися до органів влади, однак переважно не отримували дієвих інструкцій. Як виявилось, дозвільні документи для евакуації (якщо в ній є потреба) часто мають надавати одночасно центральний орган виконавчої влади та відповідний департамент місцевої влади. Проте здебільшого представники місцевої влади в перші дні вторгнення усунулися від дій з порятунку колекцій. У бюджетах місцевих органів влади не було передбачено коштів і засобів (зокрема, спеціалізованого транспорту й охорони) для евакуації та інших заходів з порятунку колекцій.
На практиці у зоні бойових дій установи керувалися міркуваннями порятунку життя радше людей, ніж колекцій. Порятунок колекцій у більшості випадків став особистою індивідуальною ініціативою керівників, адміністраторів, кураторів, науковців, волонтерів, небайдужих місцевих мешканців. У деяких установах колекції було збережено, тому що куратори тижнями і місяцями жили у приміщенні з колекціями: всі наші респонденти вказують на визначальну роль адміністрацій установ в ефективному збереженні колекцій. Що цікаво, найлегшим виявився порятунок компактних предметів, що мають суто наукове значення і з точки зору нормативної бази віднесені до науково-допоміжного фонду.