Україні необхідно розвивати мережу професійних комунікаторів науки: блог Ілони Свєженцевої

Ілона Свєженцева — науковиця та наукова журналістка. Досліджує біологічні механізми розвитку лейкемій, що надалі допоможе поліпшити персоналізоване лікування пацієнтів. Ілона наразі працює на позиції молодшої наукової співробітниці у педіатричному відділенні Інституту раку Дана-Фарбер, що входить до мережі шпиталів Гарвардської медичної школи. Паралельно допомагає комунікувати теми онкології для українських пацієнтів та членів їхніх родин, а також пише колонки про науку і медицину для різних українських онлайн видань. У проєкті Science at Risk долучилася одразу до двох робочих груп — «Застосування громадянської науки в умовах війн, криз та катастроф» і «Популяризація науки під час воєн і криз». 

У суспільстві, яке проходить крізь важкі випробування, як от війни, пандемії або стихійні лиха, наука часто відступає на задній план. Людей більше хвилює виживання та забезпечення базових фізіологічних і безпекових потреб. Держава перебудовує власний апарат, до якого також входить наука, задля максимального забезпечення оборони або відновлення зруйнованої інфраструктури, менше звертаючи увагу на недотичні до війська, будівництва чи охорони здоров’я галузі. Як наслідок, страждають сфери фундаментальної науки, такі як ботаніка, зоологія, культурологія та інші. 

За умов недофінансування експедицій або відсутності доступу до окупованих територій науковці можуть залучати громадськість до збору первинних даних для проведення досліджень. Коли я відвідувала семінари в університеті Західного Онтаріо (Лондон, Канада), неодноразово спілкувалася зі вченими, які залучають жителів міста до власних досліджень. Ба більше, місцева бібліотека у співпраці з університетом щороку проводить Місяць науки, куди запрошують лекторів-популяризаторів науки, зокрема й громадянської. 

Будучи українською науковицею, я саме в Канаді вперше почула про поняття citizen science та побачила її потенціал. Звісно, в Україні зараз теж є проєкти громадянської науки: люди активно долучаються до iNaturalist, UkrBIN, та інших. Деякі наукові дослідження із залученням громадськості були проведені на окупованих ще у 2014 році територіях, утім організатори навіть не знали, що вони використовують інструменти громадянської науки. Вони хотіли дослідити, як окупація вплинула на територію, знайшли волонтерів і таємно ознайомили з інструкцією для збору даних. Тобто не лише пересічні українці, а й деякі науковці не знайомі з поняттям «громадянська наука».

У межах проєкту Science at risk ми з колегами дослідили різні кейси використання громадянської науки по всьому світу та дійшли висновку, що для залучення громадськості до проведення наукових досліджень науковці та наукові установи мають насамперед систематично і цікаво розповідати про науку. Саме суспільство є замовником та спонсором усіх наукових досліджень, тому наука має бути зрозумілою для громадян, а не ховатися в стінах інститутів та університетів. Залучення людей до громадянської науки допоможе їм краще зрозуміти процес наукового пізнання. Саме систематична популяризація української науки у ЗМІ та проведення публічних науково-популярних заходів дозволить залучати волонтерів до наукових проєктів. Ба більше, це допоможе суспільству краще розуміти, чим займаються українські науковці та чому їхня діяльність важлива для розвитку країни. 

В Україні є невелика група популяризаторів-ентузіастів, які готові говорити про власну сферу досліджень назагал. Утім, вони зазвичай коментують події та явища в межах власної експертизи, тому українська наука висвітлюється неоднорідно. Це не означає, що інші науковці є поганими фахівцями або їхні дослідження є менш цікавими та важливими. Річ у тім, що популяризація науки є одним із типів громадської діяльності, трудомістким процесом, що потребує володіння додатковими навичками, такими як:

— здатність пояснити речі простими словами; 

— написання неакадемічних текстів;

— хороші ораторські навички. 

Не всі науковці мають змогу додатково займатися громадською діяльністю, так само як не всі хороші фахівці мають необхідний набір навичок для якісної популяризації науки. Тому так важливо мати мережу наукових комунікаторів, які б мали відповідний рівень підготовки та розповідали суспільству про науку. 

Для цього можна обрати, наприклад, польську модель, де мережа комунікаторів науки почала формуватися знизу, тобто все почалося з невеликої групи ентузіастів у варшавському музеї «Копернікус» та поширилося на територію інших воєводств. Або ж, скажімо, почати з наукових установ та університетів, де існують цілі відділи комунікаторів, які розповідають про наукові відкриття їхніх співробітників для ЗМІ та ведуть окремі розділи на сайтах інститутів та університетів (американська модель). Утім, враховуючи обставини, Україна може обрати змішаний варіант, адже багато наукових інституцій зараз пошкоджені або перебувають в окупації. 

Важливою є також фінансова підтримка подібних проєктів та якісна підготовка майбутніх комунікаторів науки. Фінансування може бути забезпечене як через окремі державні чи приватні грантові фонди, так і окремі видатки з бюджетів наукових інституцій. Для навчання таких комунікаторів слід насамперед залучити успішних українських популяризаторів науки. Залучення закордонних професійних комунікаторів, які проходили спеціальні навчальні тренінги, допоможе підготувати фахівців у тих сферах, де Україні бракує власних успішних популяризаторів.