Ніна Чала , Людмила Галаган , Вікторія Константінова , Анастасія Луценко
Цю публікацію підготовлено в рамках проєкту «Science at Risk», покликаного поширювати знання про науку в небезпеці, зокрема про функціонування української науки і науковців в умовах повномасштабної війни рф проти України.
Втрата людського потенціалу в українській науці спостерігається впродовж тривалого періоду, вона зумовлена непривабливістю наукової кар’єри для молоді і, як наслідок, зростанням середнього віку науковців. Ця проблема катастрофічно загострилася внаслідок повномасштабного вторгнення рф.
Основними загрозами для збереження людського капіталу в науці під час збройних конфліктів є еміграція, пряма смерть і травми, спричинені війною, професійна мобільність у сектори за межами науки. Пропонована Біла книга має на меті дослідити основні ризики та загрози втрати науковців, спричинені війною рф проти України, досвід ведення наукової роботи в період війни, запропонувати механізм збереження науковців та наукового потенціалу в умовах воєнного стану.
Під час криз та потрясінь люди є найбільш вразливими, вони зосереджені на забезпеченні базових потреб та виживанні. У кожному збройному конфлікті страждають люди (науковці), які стикаються з прямою загрозою життю і здоров’ю, забороною займатися науковими дослідженнями, необхідністю покинути місце проживання чи роботи, що породжує міграційні потоки біженців, руйнує професійні мережі та зв’язки, виключає з науки молодих перспективних дослідників. Науковці стикаються з порушенням базових прав людини (таких як право на життя, на недоторканність житла тощо) та з обмеженням академічних свобод, що унеможливлює дослідницьку діяльність.
В Україні відсутня єдина система обліку втрати людського наукового потенціалу. Доступні дані про негативний вплив війни на українських науковців та науку є фрагментарними. Зокрема, кількість наукових працівників установ НАН України, які втратили можливість працювати на своїх робочих місцях, станом на 20.07.2023 складала 2 202 особи (або 16% від фактичної кількості наукових працівників НАН України), з них 1 497 осіб (11%) виїхали за межі України і 705 (5%) є внутрішньо переміщеними особами в межах країни. Загальна ж кількість науковців, які залишили Україну, перевищує 6 тисяч осіб.
За даними Національного фонду досліджень, продовжувати виконання призупинених наукових досліджень та розробок в умовах воєнного стану готові лише 57 команд зі 169, 62 команди можуть продовжити виконання роботи за певних обставин, а 50 колективів взагалі не зможуть продовжувати свої дослідження. Однією з причин зупинення дослідницьких проєктів є перерви в їх фінансуванні.
До топ 10 країн, з якими українські науковці співпрацюють у рамках наукових досліджень, традиційно входять Польща, Німеччина, США, Велика Британія, Китай, Франція, Італія, Чехія, Греція, Словаччина та рф. У 2020–2021 роках рф посідала другу позицію в цьому переліку. Повномасштабне вторгнення різко обмежило співпрацю вчених з України та рф: у 2022 році рф стала четвертим за масштабами спільних досліджень партнером України, а в 2023 році вона посіла 11 позицію.
Аналіз публікаційної активності у наукових журналах видавництва MDPI засвідчив, що упродовж 2019–2022 років зменшилася кількість міжнародних кооперацій авторів з українською афіліацією з дослідниками з усіх країн, крім Польщі.
З-поміж різноманітних заходів міжнародних партнерів на підтримку українських науковців та освітян варто виділити стрімке розширення підтримки українських проєктів у рамках конкурсів і програм «Еразмус+». Неоціненну допомогу надали українцям національні наукові агенції багатьох країн світу, міжнародні дослідницькі мережі. Потужна міжнародна підтримка науковців дозволила релокуватися науковцям (переважно жінкам) за кордон для продовження досліджень. Науковці, які знайшли тимчасовий прихисток за межами України і продовжують займатися науковими дослідженнями, формують нове покоління української наукової діаспори, яка може проводити ефективну наукову дипломатію та сприяти розбудові міжнародних наукових партнерств.
За результатами дослідження було сформульовано рекомендації, з яких варто зазначити такі:
— Налагодження єдиного обліку даних втрат науковців в умовах війни (на базі МОН) із систематичним оприлюдненням актуальної інформації, що дасть чітке розуміння загальної картини ризиків, загроз та руйнівних наслідків повномасштабного вторгнення рф в Україну для науки загалом та людського наукового потенціалу зокрема.
— Переформатування та розвиток частини програм на підтримку науковців, які продовжують залишатися в Україні або повернулися з-за кордону (дистанційні вакансії в зарубіжних установах, віртуальна мобільність та дистанційні гранти, залучення вчених та дослідницьких груп на аутсорсингу, створення нових мереж співпраці тощо).
— Урегулювання питання дистанційних форм роботи науковців в умовах війни: попри відсутність законодавчих заборон на дистанційну роботу, існують прогалини у регулюванні питань захищеності вчених, які отримали тимчасовий прихисток за кордоном і потенційно можуть втратити зв’язки зі своєю установою або припинити дослідження в межах профільних наукових тематик через тиск керівництва та примус до звільнення.
— Запровадження програм підтримки науковців, які воюють, а також тих, хто повернувся до роботи після служби в лавах ЗСУ: адаптація в наукових колективах, інтеграційні заходи повернення в наукові тематики, розвиток політики безбар’єрного доступу до створення наукового продукту, програми психологічної підтримки та ментального відновлення, інклюзія.